Адміни-бешкетники

0

Минулого понеділка ми розповідати про витівки українських музикантів, та, як виявилося, не пасуть задніх і наші адміни Крок у ROCK. Що ж цікавого робили вони в дитинстві та юності?

Рома Мельник

рома

Оскільки я ще той “ботан”, тому завжди згадую історію, яка трапилася зі мною на першому курсі. Був в нас такий предмет – нарисна геометрія. Суть його полягає у кресленні різноманітних проекцій і фігур. А я з дитинства терпіти не можу креслення і малювання. І що я тільки не придумував: то “списував” малюнки в одногрупників, то просив знайомих малювати, то «перебивав» їх з книжок. Одним словом, крутився, як тільки міг. Але ось прийшов той момент, коли викладачка ставила оцінки. Переді мною з її кабінету вийшов щасливий мій одногрупник – в нього вийшло 3. Ми всі почали одразу йому заздрити. Прийшла моя черга. Я обережно заходжу і запитую:”Рима Іванівна, скільки в мене?”, а вона каже: “Мельник, чотири у Вас”. Я одразу вхопився за серце і одночасно поліз за заліковкою. А вона продовжує: “У Вас 80 балів, здайте ще малюнки і я поставлю 5”. Я був в шоці, мабуть, вперше так сильно в житті. Наступного дня я мав 5, а мої одногрупники не могли повірити. Вони ж бо знали, як я «паршиво» креслю. До тепер думаю, що вона трохи мої бали переплутала. А мораль історії така: головне – не знання, головне – вміння використати все, що тільки можна для досягнення мети.

Іванка Панасюк

іванка

Найбільше запам’яталося те, як ми з моє найкращою подругою шукали щось незвичайне, дивне в нашій школі, бігали по кабінетах, спортзалах… та де ми тільки не були. І все через те, що були малі, дурні, надивились серіалу “Закрита школа”, але знайшли все ж таки, кримінальне минуле вчителів (сміється).
Або ще з тією ж подругою і декількома однокласниками обливались в кабінеті, ой води там стояло, але нам то що. Проте, потім довелося прибирати…довго прибирати.

Кір Болтков

Кір

У дев’ятому класі я захотів змінити зачіску, пішов до перукаря, мені вистригли ірокез та пофарбували у білий колір. Так я проходив близько тижня у гімназію, доки не побачила завуч. Мене привели у кабінет директора, завуч почала мені читати лекції, що я «псую моральне обличчя нашого учбового закладу» (фраза перенесена дослівно), погрожувала відрахувати мене. Викликали моїх батьків. Приїхавши батьки сказали: «Хочете відрахувати – відраховуйте, навіщо вашій гімназії відмінники навчання?! Ну то й добре, давайте підпишемо усі документи і ми підемо». Завуч і директор трошки були в шоці, порадившись вони попросили мене просто не ставити ірокез, а ходити зачесаним.

Але на цьому мої пригоди з ірокезом не закінчуються. Ось мені 16 років і я повинен був подавати документи на отримання паспорту. Необхідно було зробити фото. А Кір все ж з тим білим ірокезом. Я прийшов до фотостудії, кажу, що мені потрібні фотографії певного формату на паспорт. Фотограф посміхається, але робить знімок. Так я і подав документи та через два місяці отримав такий очікуваний паспорт. Мабуть, у мене один з тих паспортів, де фото вийшло дуже крутим. Я на ньому в білій сорочці, з білим ірокезом, на білому фоні, і з невеличкою посмішкою на обличчі.

І досі, коли мене просять пред’явити цей документ, то перше, що можна побачити, – це посмішка на обличчі людини, далі йде порівняння мене та паспорта, та фраза: «А це точно Ви?»

Андрій Микитенко

Андрюша

Ну таких історій можна пригадати багато. Наприклад, у нас один хлопець нагадив в умивальник і вахтерка застала його прямо на місці злочину. Або ж був ще випадок: гостю пітерському прислали на Пасху холодець з Херсона, а він відкрив його аж в червні.

Ksen Darkness та команда Крок у ROCK


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні