Що ж, ось і друга частина нашої зимової казки, початок якої можна почитати тут.
***
Тим часом Дана поралася на кухні, закінчувала готувати вечерю для сина. Вакула ось-ось повинен був повернутися. Та поки хлопця не було, вирішила забрати останні речі з шафи, яку ще вчора продала на OLX і сьогодні її повинні були забрати. Дана була гарною артисткою і господинею, вся верхівка Диканьки її знала. Зачаровувала вона своєю милою зовнішністю та чарівним голосом не гірше, ніж Шамаханська цариця з відомого мультфільму студії “Мельница” про трьох богатирів, щоправда, була таки набагато красивішою за представницю тієї сумнівної монархічної династії. Ще в дитинстві, в шкільному театрі, зазвичай вона грала роль Солохи, яка, може Ви пам’ятаєте, вміла причарувати чоловіка. Так з юнацьких років стала Дана Солохою. Пролунав дзвінок.
Солоха: (йде до дверей) – Нарешті. Нагулявся гуляка. (відчиняє двері)
Та на порозі стояв не син, а мер, щоправда мером його називали лише в новинах, а в житті він був Голова. Взагалі його вибрали для того, щоб звернути хоч якось увагу на стан і проблеми міста, бо іншої підстави для вибору цього чоловіка на таку посаду ніхто не бачив. Але й скаржитися на нього теж причин не було, бо він хоч і відмовився розплітати свої дреди та не полишив балаканину між виступами гуртів на рок-фестивалях країни й далі горланить у своєму гурті, але місто таки підняв з колін.
Голова: (проходячи всередину) ─ Доброго вечора, Солохо!
Солоха: (незадоволено) ─ Доброго-доброго, чого прийшов? Давно син зі сходів не спускав? Ти ж знаєш, як він до моїх прихильників ставиться.
Голова: ─ Але ж я із серйозними намірами. Ти жінка молода, незаміжня, господар в домі треба.
Солоха: ─ Я сама собі і господар, і господиня, і дядько й тітка, так що можеш бути вільний, навіть слухати тебе не можу.
Голова: ─ Тобто люди на фестивалях ─ можуть, депутати в міській раді ─ можуть, хлопці з мого гурту ─ можуть, а ти ─ ні? Не поспішай відповідати одразу. В мене статус, гроші, зв’язки… Тобі добре зі мною буде.
Солоха: (іронічно) ─ Все оте в тебе є до першої люстрації. Іди вже!
Раптом знову лунає дзвінок.
Солоха: (аж зблідла) ─ Вакула прийшов. Що ж робити? (на секунду задумалася) Шафа!
Не давши меру й слова сказати, вона заштовхала його в один із трьох відділів шафи, замкнула її, пішла відчиняти двері і вже через мить перед нею стояв Прозоров. Пояснювати, чому його всі називали дяком немає потреби.
Дяк: (нахабно заходить всередину) ─ Доброго вечора! Не бажаєте поговорити про хардкор…ой, тобто про Бога?
Солоха: ─ Щось цей вечір перестає бути добрим. Ні, не бажаємо. Іди зі своїм Богом!
Дяк: ─ Дарма Ви так, Бог послав нам Ісуса, щоб вря..
В цей момент лунає дзвінок в двері.
Солоха: (знервовано) ─ А бодай йому, це ж Вакула. Він як побачить тебе тут, то порве на клаптики. Що ж робити?
Не довго думаючи, Солоха заштовхала дяка у другий відділ шафи, наказала сидіти тихо, замкнула і вже через мить зустрічала нового непрошеного гостя, яким виявився Чуб. Як він сюди потрапив, навіщо і чому ─ залишалося лише здогадуватися.
Чуб: ─ Доброго вечора, моя королівно! Твої очі зводять мене з розуму, як амфітамін, без твого ніжного, як шовкові сімейки, голосу я не можу прожити й дня, твої налиті, як..
Солоха: (перебиває його) ─ Так, тихо! Я тобі вже тисячу разів казала, що компліменти – це не твоє, краще мовчи. І ще одне, викинь ти той диск Земфіри, а то тебе якось сильно заносить після неї.
Чого прийшов? Хочеш синові розказати про наші заручини? То без проблем, я зараз відразу викличу швидку допомогу, бо він ось-ось повернеться і думаю, вона тобі знадобитися.
Чуб: ─ Та нащо ти так? Я ж як порядна людина прийшов, хочу познайомитися, поговорити з ним, як чоловік з чоловіком.
Солоха: ─ Порядна людина не приходить знайомитися, ледве тримаючись на ногах. (Чуб посміхається) Зараз Вакула прийде, то позбавить тебе твоєї голівудської посмішки.
Чуб: ─ Не бурчи, моя зіронька дзвінкоголоса, ти ж знаєш…
Договорити йому не дали. Солоха, навіть не роздумуючи, посадила Чуба у третій відділ шафи, замкнула її і пішла зустрічати сина.
Вакула: ─ Мамо, де моя дорожня сумка?
Солоха: ─ Та нащо вона тобі? Проходь до столу, вечеряти будемо.
Вакула: ─ Немає часу на вечерю, їду до цариці по золотий коштовний мікрофон для Оксани моєї.
Солоха: ─ Та хіба ж не можна зачекати, що більше часу не буде?
Вакула: ─ Не буде, мамо, не буде! Цариця зв’язала свою долю з іноземцем. Ім’я в нього ще таке дивне – NAPALM. Через місяць їде вона до нього, а там дивись в них і спільна “дитина” з’явиться (хоч в Тетяни І вона вже й буде третьою). Одним словом, не до мене їй буде.
Солоха: (суворо) ─ Вакула, я тобі заборон… (дзвінок) Та що за квартира? Вам тут концерт Брем Стокера чи що? (відчиняє двері і бачить Панаса)
Кум Панас: ─ Доброго вечора! Мене жінка прислала шафу забрати.
Солоха: (забувши через Вакулу про тих бідолах всередині) ─ Так, звичайно, ось вона.
Кум Панас: ─ Ой, а я думав, вона розібрана буде.
Солоха: ─ Не мала я іншого клопоту, як розбирати її. Забирати будете?
Кум Панас: ─ Так-так, звісно буду, бо жінка влаштує мені “вирваниє годи”. От тільки може мені Ваш хлопчик поможе її вниз стягнути?
Вакула: ─ Ніби справ у мене інших немає.
Солоха: ─ Поможе-поможе.
Вакула: ─ Мамо!
Солоха: (сердито) ─ Я сказала поможе!
Накинувши на плечі рюкзак Вакула разом з Панасом зносять підозріло важку (Панас змовчав, бо думав, що господиня забула там свої речі і йому щось перепаде, а Вакула так поспішав, що навіть не звернув уваги на це) шафу донизу і вантажать в Панасів автомобіль. На цьому їхні шляхи розійшлися: Панас повіз шафу додому, а Вакула вирішив зупинити попутню машину і так добиратися до цариці. Двадцять хвилин на дорозі не дали результату, тому хлопець буквально вискочив перед проїжджаючим повз авто, воно різко загальмувало і збило Вакулу з ніг. Звідти вийшов злий водій. Був то ніхто інший, як Чорт на краденій машині.
Чорт: (сердито) ─ Тобі що, жити набридло?
Вакула: (піднімаючись) ─ О, старий знайомий, ти як ніколи вчасно, відвезеш мене до цариці.
Чорт: ─ Нікуди я тебе не повезу. Іди до біса!
Вакула: ─ Уже прийшов. Не повезеш – я скажу, що ти спеціально хотів мене збити, щоб помститися за мої свідчення, ушкодження від падіння в мене є, камер тут нема, свідків теж не було, а повірять швидше мені, ніж тобі.
Чорт: ─ Сідай вже, грець с тобою.
Вакула з Чортом сідають в машину.
Чорт: ─ Куди їхати?
Вакула: ─ До цариці і то негайно!
Чорт: ─ Звідки ж я знаю, де знаходиться її палац? Та й не прийме тебе цариця просто так, в неї своїх справ вистачає.
Вакула: ─ А що тоді робити?
Чорт: ─ Відвезу тебе до одного мого знайомого мольфара. Він із Тетяною давно знайомий, привороти, відвороти робить, замовляє на успішну здачу ЗНО, може чим і поможе.
Вакула: ─ Мольфар? Аж на Закарпаття їхати?
Чорт: ─ От бевзь неосвічений, а мольфари тільки там можуть бути, чи що?
Вакула: ─ А де ж ще?
Чорт: ─ Та не бійся, трохи ближче. До Дніпропетровська махнемо.
Вакула: ─ Все одно задалеко.
Чорт: ─ Так, досить ламатися, як моя перша дівчина, їдеш чи ні?
Вакула: ─ Та їду-їду.
Чорт: ─ От і чудово.
Вакула: ─ До кого ми хоч зібралися?
Чорт: (підступно посміхаючись) ─ До Пацюка поїдемо.
***
В домі у Панаса дружина вже бігала навкруги нової шафи і радісно сплескувала у долоні. Її мало хвилювало, що цю шафу ледве підняли на восьмий поверх.
Дружина: ─ Ах, яка ж вона чудова, кращої і не знайшла б та майже задарма.
Кум Панас: ─ Угу, ще б ти її піднімала сюди, то я б подивився, як би ти раділа. Вечерю давай!
Дружина: ─ Та почекай ти, давай ключі від дверцят. Хочу подивитися, що там всередині.
Кум Панас: ─ Повечеряємо, тоді будеш дивитися.
Йдуть на кухню, накривають на стіл і сідають вечеряти. Раптом з коридору починають доноситися дивні звуки.
Дружина: ─ Що це воно таке?
Кум Панас: ─ Сусіди мабуть.
Дружина: ─ Ні, це в нас в квартирі, піди подивися.
Кум Панас: ─ Сиди і їж мовчки.
Дружина: (встає та йде в коридор) ─ Сама подивлюся.
Кум Панас: (встає та йде за нею) ─ Та почекай ти.
Виходять разом і розуміють, що звуки йдуть із їхньої покупки.
Дружина: ─ Проклята. Надурили. Прокляту шафу продали. (на очах з’являються легкі натяки на сльози)
Кум Панас: ─ Та не голоси ти!
Дістає ключ та відмикає дверцята. З шафи виходять полонені.
Чуб: ─ О, куме, а Ви що тут робите?
Кум Панас: ─ Взагалі-то живу.
Чуб: (оглядається і розуміє, що знаходиться у кума в квартирі) ─ Пане мер, а Ви тут як?
Голова: ─ Ох, Солоха, вогонь, а не жінка!
Кум Панас: (вказує на дяка) ─ А цей…
Дяк: ─ Доброго вечора! Чи не бажаєте поговорити про хардкор…ой, тобто про Бога?
Чуб: ─ Куме, а дайте-но сюди ключ!
Дяк: ─ Мовчу-мовчу.
Дружина: ─ Ну, що ж, проходьте всі до столу!
Comments:
Коментарі відсутні