Температура повітря надворі стає все нижчою, країна замерзає, зима все ближче… Чи не найкращий час для ознайомлення з новинками від блек-метал колективів! Не дарма ж наша блек-сцена відома далеко за межами України й користується неабиякою повагою та популярністю серед слухачів.
Colotyphus – Останні пориви вітру
Команда з перших же секунд допомагає слухачеві зрозуміти настрій пісні, котру вони зараз почують. Із динаміків лунає дощ і все гучніше грають інструменти. Складається враження, що музиканти нікуди не збираються поспішати й гратимуть розмірену мелодію під шум дощу аж поки він не вщухне. Але потім, буквально через мить, розганяється справжня буря з невпинним бластбітом та неймовірно глибоким гроулом, котрий нагадує надгучний гуркіт грому і дійсно вражає уяву. Слід подякувати музикантам за те, що вони не загнали трек і знайшли відмінний баланс між мотивами у середньому темпі та типовими для блеку галопами. Вокал з’являється саме в тих місцях і з такою подачею, які ти й очікуєш тут почути. Виникає враження, наче музиканти спромоглися прочитати думки слухачів і розклали партії якнайкраще. І коли починає з’являтися думка: “Ну добре, доволі непоганий і добре написаний блек” − тобі у вуха вливається коротке гітарне соло, за яким слідує ліричний клавішний перехід, що згодом доповнюється рештою інструментів. Це поєднання викликає мурашки по шкірі, котрі нікуди не зникають, коли композиція повертається до свого звичного темпу з важезним гітарним рифом й лютим утробним вокалом. Варто лиш дещо змінити мелодію – і вийде добротний дез. Однозначно композиція варта прослуховування.
Eskapism – Сумом закутий, відчаєм сповнений
Ембієнт є невід’ємною частиною атмосферного блеку й тісно з ним межує. Eskapizm це прекрасно знають, тому вступ дуже круто поєднується з класичним блековим мотивом, що грається в середньому темпі з відповідною ритм-секцією. Вокал у цей час вражає розривним скрімом. Слід відзначити оригінальну роботу ударника на тарілках. За рахунок неї він дуже урізноманітнює своє звучання. На відміну від попереднього гурту, вокаліст Eskapizm практикує більш традиційний для жанру скрім, що відмінно вписується в загальну композицію й звучить в унісон із гітарами. Чути, що вокаліст добре володіє своїм ремеслом, його скрім, надпотужний і сильний, зможе дати фору багатьом “недоскрімерам”, котрі лиш дарма рвуть голосові зв’язки. Протягом всієї пісні продовжують звучати вставки семплів, котрі розставляють акценти й дають дещо відволіктися від сирої енергії та люті композиції. Але ненадовго, адже рівень злоби зашкалює знов, коли усю увагу знову привертає вокал та основні інструменти. Увесь час пісня тримає один темп, трохи збавляючи обороти лиш ближче до кінця. Але в ній абсолютно нічого не хочеться змінювати, всі елементи на своїх місцях і справляють виключно позитивне враження.
Stryvigor – Де осінь запанує знову
Stryvigor не стали розмінюватись на мелодійні вступи чи ембієнт, й обрушили весь тяж своєї композиції відразу (щоправда, присутній невеликий ліричний відступ перед куплетом). Інструменти визвучені, трек приємно слухати, хіба що у вокальній лінії занадто багато високих частот, але то дрібниці. Отже, перед нами типовий і талановито зіграний атмосферний блек. Все так як треба: бластбіти, подвійна бочка, середньотемпові рифи з тремоло, синтетика… Круто, що присутній відмінний баланс між елементами, жоден інструмент не домінує над іншими. Навіть навпаки, вони зливаються в єдину мелодію настільки добре, що здається якщо прибрати один з них – пісню буде неможливо слухати. Навіть вокал, що на мою думку звучить не ідеально, додає сирості в звучання, і пісня стає ще більш живою. Так, тваринна лють в “трушного сирого блеку” – це круто, але ще ліпше, якщо ти можеш зрозуміти, що там взагалі музиканти грають. Stryvigor вдалося об’єднати і те, й інше. Навіть місце для простого соло знайшлось. І під кінець якраз і зазвучав той самий ембієнт, котрий музиканти могли представити в якості вступу, але не стали. І правильно зробили. Він слугує свого роду віддушиною, аби прийти до тями після всього того зла, котре довелося почути.
Zgard – Замерзлий простір
Ледь увімкнувши трек починаєш думати, що зараз буде просто “черговий атмосферний блек”. Але через кілька секунд закінчується вступна частина – і ти абсолютно змінюєш свою думку. Нетипова для жанру ритм-секція відразу пробуджує цікавість. Вона відмінно поєднується з більш класичним рифом і показує, що навіть типовий атмосферний блек можна зіграти оригінально і по-новому. Але на цьому сюрпризи не закінчуються. О, цей вокал… Складається враження, що якби довелося побачити команду вживу, вокаліст би бився в агонії на сцені, попутно харкаючи кров’ю – настільки істерично й люто він звучить. Команда також інтригує ліричним відступом, під час якого лунають трембіти. Вони додають треку невід’ємного колориту. Цей відступ також змушує й без того лютий блековий галоп, котрий слідує за ним, звучати ще важче й агресивніше. Помітно, що хлопці експериментують зі звучанням, але також зрозуміло, що вони не принесли в жертву канонічне для даного жанру звучання в угоду цим експериментам. Композиція складена відмінно й слухається на єдиному подиху, жоден її елемент не викликає сумніву в жанровій приналежності команди. Що ближче до кінця пісні, тим більш лютими здаються викрики вокаліста, котрий вже наче знаходиться на межі того, аби вчинити щось жорстке. Вражає. Музиканти все ж дають відпочити слухачеві й осмислити почуте наприкінці треку. А думок буде немало.
Автор: Андрій Леоненко
-
Tweet
