Фranko’: “Творчість – це захоплення, яке набирає обертів”

0

Фranko’ – український Indie-Rock гурт, що гармонійно поєднує у своїй музиці вишукану жіночну тендітність із драйвом потужного року. Місцем заснування колективу стала колиска козацької слави й мужності – Запоріжжя. 8 серпня 2015 року було засновано один з найбільш успішних гуртів міста.

Катерина Стаценко, фронтвумен та засновниця «Фranko’», відповіла на декілька запитань для читачів журналу «Крок у Рок» у нашому інтерв’ю, де розповіла про творчий шлях та діяльність запорізької формації.

КуР: Розкажіть історію створення гурту «Фranko’». Чи були у Вас варіанти іншої назви гурту?


Катерина: Спочатку були пісні й усвідомлення, що вони будуть і надалі. Пізніше студії, де я сама їх записувала. Нарешті, настав момент, коли я відчула потребу створити колектив. Павло Шустряков із самого початку був тим, хто завжди підтримував мене в моменти, коли я вже сама в себе не вірила. Я ціную в ньому те, що він частина команди, і те, що він прикрашає і доповнює цікавими партіями мій матеріал. На клавішах грає моя рідна сестра. Таня цього поки не усвідомлює, але я точно знаю, що вона з дитинства помітила в мені іскру, так само, як і я в ній. Ритм-секція зараз є усталеною, а колись ми не могли знайти барабанщика і басиста. Зараз Вітя Васьков і Міша Погорньєв – наша тверда опора. Назва гурту була спонтанно взята з імені Івана Франка. Вона говорить про те, що ми маємо свою душу, свою історію і нікуди нам від цього не дітися. У Франка була важка доля, але яскрава й цікава. Ми не хочемо нікого дивувати, просто граємо те, що аутентично лежить у нашій свідомості.

КуР: Спочатку ви виконували кавери. Коли гурт уперше зіграв свою пісню і яку саме?

Катерина: Я працюю в театрі і там на концертах доводилось співати різне. Я б не назвала це каверами. Це було без команди. Вперше ми зіграли два роки тому дев’ять пісень. З того часу вважаємо цей день – 8 серпня – нашим Днем народження. Пісні, які були тоді зіграні, увійшли до альбому “І це Так”, який вийшов нещодавно.

КуР: Хто пише тексти пісень? У Вас був досвід колективного написання пісні?


Катерина: Тексти й музику пишу я. На жаль, не вмію робити це в колективі. Мені треба усамітнитися, щоб написати пісню. Колективно ми робимо тільки аранжування.


КуР: Рок раніше був музикою протесту, але зараз усе трохи змінилося. На які теми у Вас є бажання записувати пісні?


Катерина: Рок і зараз лишається музикою протесту. Завжди присутній конфлікт, навіть якщо він не прямий і ми не бачимо його на поверхні. Писати хочеться про любов, звісно, про людей, які надихають, про біль, щастя, захват, розчарування, самотність, труднощі, піднесення. Спостерігаю в собі зміни, бо раніше не було потреби писати про соціальне, але зараз ми в студії звукозапису писали інструментал для шести пісень, і серед них є матеріал саме на соціальні теми.


КуР: Нещодавно світ побачив свіжий EP “І це Так”. Розкажіть про роботу над ним.


Катерина: Майже два роки ми не видавали аудіоматеріалу, бо все було у відео, на живих виступах. “І це Так” – це те, що ми зробили власними силами вперше за своє життя. Це перші мої кроки власне в музиці. Це дитина, яка ще невпевнено стоїть на ногах, але вже живе й радує людей своїм життям.


КуР: Як Ви можете описати свою творчість? Що для Вас є джерелом, з якого черпаєте натхнення?


Катерина: Моя творчість – це моє захоплення, яке набирає обертів, яке є моїми труднощами й моїм задоволенням. Натхнення черпаю скрізь. І, як сказав Пабло Пікассо, „якщо натхнення приходить, то застає мене за роботою“.


КуР: У Вас є відео на пісню «Аркадій». Як народилася ідея зняти саме такий кліп і що за історія в нього закладена?


Катерина: Відео на пісню «Аркадій» – це купа часу, упродовж якого я просиділа за комп’ютером у фотошопі. Неймовірна кількість фотографій, які треба було обробити і вибудувати з них сюжет. Історія взята з мого власного життя. І, мабуть, не тільки історія, а ще й те, що я заборонила собі виговоритися перед людиною, з якою ми розлучилися. Це своєрідний крик, який має почути той, хто ніколи не почує.


КуР: Нещодавно Ви отримали сертифікат на зйомку відео від «Tribute Show» на «TV-5». Коли плануєте відзняти кліп і яка композиція на Ваш погляд найбільше для цього підходить?


Катерина: Не знаю, чи підходить ця композиція, але це буде кліп на пісню “Синього кольору”. Зараз ми лише обговорюємо сюжет. Хотілось би, звісно, щоб скоріше все зрушило з місця.


КуР: Якими здобутками, яких досягли за весь час існування колективу, Ви пишаєтесь?


Катерина: Я пишаюсь тим, що ми грали на фестивалях “Схід-рок” та “Республіка”. Пишаюсь, що вийшов альбом. А також тим, що ми пишемо новий матеріал. Загалом я пишаюся тим, що іду й не зупиняюсь, що іду не сама.


КуР: Є у вас у колективі якісь жарти, звичаї?


Катерина: Є звичай грати концерт на наш День народження і збирати друзів у залі в рідному місті, говорити про здобутки й плани, дякувати за підтримку. Є такий звичай, що на виїзних концертах важенні 21-кілограмові клавіші завжди несе Вітя, а ми потім молимося на нього: «О Вітя! Ти наш бог, що б ми без тебе робили?»


КуР: Як Ви вважаєте, молодим рок-виконавцям в Україні важко заявити про себе на широкий загал?


Катерина: Я думаю, що важкість полягає в тому, що нас, молодих виконавців, занадто багато. Але той, хто має конкретні цілі й хорошу уяву, досягне бажаної мети.


КуР: Що б хотіли побажати читачам «Крок у Рок»?


Катерина: Радійте життю, не бійтеся мріяти, майте терпіння, щоб пережити важкі моменти, бо за ними завжди настає світанок!

Автор: Чупис Марина


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Огляд фестивалю Тарас Бульба 2013.

Сказати, що фестиваль був організований на «вищому рівні» – не сказати нічого. Тому я копну глибше. Багато чого можу сказати в першу чергу про наметове ...