Фranko’: “Творчість – це захоплення, яке набирає обертів”

0

Фranko’ – український Indie-Rock гурт, що гармонійно поєднує у своїй музиці вишукану жіночну тендітність із драйвом потужного року. Місцем заснування колективу стала колиска козацької слави й мужності – Запоріжжя. 8 серпня 2015 року було засновано один з найбільш успішних гуртів міста.

Катерина Стаценко, фронтвумен та засновниця «Фranko’», відповіла на декілька запитань для читачів журналу «Крок у Рок» у нашому інтерв’ю, де розповіла про творчий шлях та діяльність запорізької формації.

КуР: Розкажіть історію створення гурту «Фranko’». Чи були у Вас варіанти іншої назви гурту?


Катерина: Спочатку були пісні й усвідомлення, що вони будуть і надалі. Пізніше студії, де я сама їх записувала. Нарешті, настав момент, коли я відчула потребу створити колектив. Павло Шустряков із самого початку був тим, хто завжди підтримував мене в моменти, коли я вже сама в себе не вірила. Я ціную в ньому те, що він частина команди, і те, що він прикрашає і доповнює цікавими партіями мій матеріал. На клавішах грає моя рідна сестра. Таня цього поки не усвідомлює, але я точно знаю, що вона з дитинства помітила в мені іскру, так само, як і я в ній. Ритм-секція зараз є усталеною, а колись ми не могли знайти барабанщика і басиста. Зараз Вітя Васьков і Міша Погорньєв – наша тверда опора. Назва гурту була спонтанно взята з імені Івана Франка. Вона говорить про те, що ми маємо свою душу, свою історію і нікуди нам від цього не дітися. У Франка була важка доля, але яскрава й цікава. Ми не хочемо нікого дивувати, просто граємо те, що аутентично лежить у нашій свідомості.

КуР: Спочатку ви виконували кавери. Коли гурт уперше зіграв свою пісню і яку саме?

Катерина: Я працюю в театрі і там на концертах доводилось співати різне. Я б не назвала це каверами. Це було без команди. Вперше ми зіграли два роки тому дев’ять пісень. З того часу вважаємо цей день – 8 серпня – нашим Днем народження. Пісні, які були тоді зіграні, увійшли до альбому “І це Так”, який вийшов нещодавно.

КуР: Хто пише тексти пісень? У Вас був досвід колективного написання пісні?


Катерина: Тексти й музику пишу я. На жаль, не вмію робити це в колективі. Мені треба усамітнитися, щоб написати пісню. Колективно ми робимо тільки аранжування.


КуР: Рок раніше був музикою протесту, але зараз усе трохи змінилося. На які теми у Вас є бажання записувати пісні?


Катерина: Рок і зараз лишається музикою протесту. Завжди присутній конфлікт, навіть якщо він не прямий і ми не бачимо його на поверхні. Писати хочеться про любов, звісно, про людей, які надихають, про біль, щастя, захват, розчарування, самотність, труднощі, піднесення. Спостерігаю в собі зміни, бо раніше не було потреби писати про соціальне, але зараз ми в студії звукозапису писали інструментал для шести пісень, і серед них є матеріал саме на соціальні теми.


КуР: Нещодавно світ побачив свіжий EP “І це Так”. Розкажіть про роботу над ним.


Катерина: Майже два роки ми не видавали аудіоматеріалу, бо все було у відео, на живих виступах. “І це Так” – це те, що ми зробили власними силами вперше за своє життя. Це перші мої кроки власне в музиці. Це дитина, яка ще невпевнено стоїть на ногах, але вже живе й радує людей своїм життям.


КуР: Як Ви можете описати свою творчість? Що для Вас є джерелом, з якого черпаєте натхнення?


Катерина: Моя творчість – це моє захоплення, яке набирає обертів, яке є моїми труднощами й моїм задоволенням. Натхнення черпаю скрізь. І, як сказав Пабло Пікассо, „якщо натхнення приходить, то застає мене за роботою“.


КуР: У Вас є відео на пісню «Аркадій». Як народилася ідея зняти саме такий кліп і що за історія в нього закладена?


Катерина: Відео на пісню «Аркадій» – це купа часу, упродовж якого я просиділа за комп’ютером у фотошопі. Неймовірна кількість фотографій, які треба було обробити і вибудувати з них сюжет. Історія взята з мого власного життя. І, мабуть, не тільки історія, а ще й те, що я заборонила собі виговоритися перед людиною, з якою ми розлучилися. Це своєрідний крик, який має почути той, хто ніколи не почує.


КуР: Нещодавно Ви отримали сертифікат на зйомку відео від «Tribute Show» на «TV-5». Коли плануєте відзняти кліп і яка композиція на Ваш погляд найбільше для цього підходить?


Катерина: Не знаю, чи підходить ця композиція, але це буде кліп на пісню “Синього кольору”. Зараз ми лише обговорюємо сюжет. Хотілось би, звісно, щоб скоріше все зрушило з місця.


КуР: Якими здобутками, яких досягли за весь час існування колективу, Ви пишаєтесь?


Катерина: Я пишаюсь тим, що ми грали на фестивалях “Схід-рок” та “Республіка”. Пишаюсь, що вийшов альбом. А також тим, що ми пишемо новий матеріал. Загалом я пишаюся тим, що іду й не зупиняюсь, що іду не сама.


КуР: Є у вас у колективі якісь жарти, звичаї?


Катерина: Є звичай грати концерт на наш День народження і збирати друзів у залі в рідному місті, говорити про здобутки й плани, дякувати за підтримку. Є такий звичай, що на виїзних концертах важенні 21-кілограмові клавіші завжди несе Вітя, а ми потім молимося на нього: «О Вітя! Ти наш бог, що б ми без тебе робили?»


КуР: Як Ви вважаєте, молодим рок-виконавцям в Україні важко заявити про себе на широкий загал?


Катерина: Я думаю, що важкість полягає в тому, що нас, молодих виконавців, занадто багато. Але той, хто має конкретні цілі й хорошу уяву, досягне бажаної мети.


КуР: Що б хотіли побажати читачам «Крок у Рок»?


Катерина: Радійте життю, не бійтеся мріяти, майте терпіння, щоб пережити важкі моменти, бо за ними завжди настає світанок!

Автор: Чупис Марина


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

На згарищі раю…

Іскра. Іскра. Іскра. Здається, це не закінчиться ніколи. Вогонь розгорається. Ось він уже на райських деревах. Палає райська ріка. Будівлі. Все живе. Палає. Горить. Горить. ...