Amon Amarth в Києві або морозний вітер вікінг-металу.

1

Доброго дня/вечора/ранку шановні читачі!

Волею Одіна, Тора та її Величності Долі мені випала честь потрапити на концерт гурту Amon Amarth. Інтернет каже, що ці хлопці грають мелодійний дез-метал. Хоча, кого ми обманюємо? Вікіпедія ніколи не зрозуміє усієї глибини, емоційності музики, котру нам дарують славні нащадки вікінгів! Тож я пропоную Вам прочитати, як відбувалося усе це магічне дійство.

Зранку 4-го жовтня йшов сніг. Я мимоволі провів паралель: могутні вікінги приїхали на Україну, і, щоб додати епічності своєму виступу, привезли із собою скандинавську погоду. Дуже швидко сніг перетворився у противний дощ, який трохи зруйнував мій епічний настрій. Коли я прибув до Києва, мене зустріли ласкаві сонячні промені і прохолодний вітерець, котрий посилювався по мірі мого наближення до клубу «Бінго». Тоді я ще не здогадувався, що це був той самий, такий очікуваний вітер скандинавського вікінг-металу, котрий пробирає тебе до кісток. Котрий не був у нас у гостях цілий рік.

Клуб «Бінго» знаходиться на станції метро Святошин, на якій (якщо ти провінційний хлопець і не шариш у побудові станцій метро Києва) можна вийти не там і намотати величезне коло, щоб дістатися до клубу «Бінго», котрий на один осінній вечір перетворився на своєрідну Вальгаллу – рай для шанувальників Amon Amarth. У черзі до клубу стояли красиві дівчата, настільки красиві, що перехоплювало дух і я остаточно зрозумів, що не тих дівчат Україна відправляє на конкурс Міс Всесвіт, адже справжня краса, ось вона, поряд! І судячи з усього, вона любить Amon Amarth.

19:30. Час, коли усе змінилося. Перебуваючи у іншому місті, Ви б просто сказали “о пів на восьму”. А для усіх, хто знаходився у залі, це був час, коли могутній Тор наслав на столичний клуб «Бінго» блискавку,  яка послугувала знаком: вікінги наближаються!

Заграло інтро. Воно змусило усіх затаїти подих і приготуватися. Неквапливо за ударну установку сідає Фредерік Андерсон, на сцену виходять гітаристи – Олаві Мікконен і Йохан Содерберг, за ними поспішає Тед Лундстрем, з’являється величний Йоганн Хегг… і свято вікінгів офіційно вважається відкритим. Перша пісня – Father of the Wolf – змусила весь зал ожити, усіх накрило штормом, котрий знову і знову прямував до нас з новим словом Йогана,  барабанами Фредеріка, гітарними риффами Олаві і Йохана і могучою силою басу Теда! Усі емоції, котрі панували у цій залі тоді, неможливо передати словами, їх потрібно лише відчути! Нас відразу затягнуло у вир слему, котрий був настільки потужний, що мене і поряд стоячого хлопця хвилями розкидало  у різні кінці залу.

Наступною піснею стала головна пісня останнього альбому – Deceiver of the Gods. З  першими нотами ми відчули хвилю душевного спокою, але ось  знову новий шторм, знову вир емоцій і весь зал вирішив поплавати. Поплавати на драккарі,  на величному кораблі вікінгів, котрий відправляв нас у ті славні часи, коли вони так само бороздили морські простори у пошуках слави. Ось так у наші дні бороздять простори світу їхні нащадкі, 5 доблесних воїнів і їх зброєносці-техніки, котрі тримають марку розповідаючи героїчні саги про свою Батьківщіну.

Музика вщухає і Йоганн починає розмовляти із нами. “Dobrij vechir, Kiyw” – він люб’язно з нами привітався. І уся тисяча прихильників, що прийшли на концерт, привіталася із ним у відповідь. Така реакція залу обрадувала Йоганна і його лице осяяла осмішка, доброту якої жодним добротомометром виміряти було не можливо, він би вибухнув. “Diakuju!” – відразу відповів нам він. У цей момент я зрозумів ще одну важливу істину. Я готовий дати на відсіч усе моє волосся, я готовий поклястися, що Йоганн розмовляє українською набагато краще за нашого любого прем’єр-міністра. У цей момент на душі стало радісно і сумно одночасно.
Далі для нас звучали пісні Death in Fire та For Victory of Death, котрі підвищували планку тяжчого звучання знову і знову. Після цього Йоганн знову з нами заговорив (звісно ж, англійською, просто я переклав): “А зараз буде пісня. Знову про хаос, як ми любимо.”

QhGnfYjX3SE

Заграла As Loke Falls. Мені здавалося, що епічніше бути не могло, але я дуже помилявся.
Наступною гігантською хвилею нас накрила пісня Guardians of Asgaard. Я повернув голову назад, щоб оцінити обстановку і наповненість залу. Коли мій погляд піднявся вгору я помітив таке, що не повинно бути на жодному концерті такого масштабу: VIP- зона, 30 чоловік, просто сиділи і клацали щось на своїх планшетах. Не треба так.

Пісні важчали, все більше і більше народу мотало головами, «слем» ставав все швидшим. Це були справді незабутні відчуття: Йоганн тримав марку, був найдобрішим і найхаризматичнішим вікінгом цього вечора, що й не дивно. Було помітно, що і гітаристи стали почувати себе трохи розкутіше. Якщо на початку концерту Олаві і Йохан зосереджено грали на гітарах, стараючись не сильно займатися хедбендінгом, то з середини концерту вони подарували нам незабутнє видовище. Повірте мені, те, як усі четверо в унісон махали своїм могучим волоссям, справило незабутнє враження. Мало хто здатен підтримувати таку чудову, теплу, епічну атмосферу і дарувати своїм слухачам стільки добра.

bRK8sYX48FM

GMwD4qurhfA

І ось музиканти поклонилися, світло погасло, стало темно. Але справжні фанати не здаються! Майже усі, хто були у залі скандували “Amon Amarth! Amon Amarth!”, як на початку концерту. І сталося чудо, вікінги знову велично з’явилися перед нами, щоб виконати на ще дві пісні – War of the Gods та The Pursuit Of Vikings. Йоганн знову посміхався, а на приспівах повертав мікрофон у залу, демонстративно показуючи своєю вільною лівою рукою, що потрібно співати голосніше. Всі, безумовно, віддали усю свою душу, вклали у спів емоції та серце, тому що не зробити цього просто було неможливо! Саме тоді я помітив, що під час перерви між піснями усі учасники гурту пили звичайну воду.  А Тед Лундстрем, здається, пив пиво, при чому умудрявся це робити прямо під час пісень.

Йоганн знову сказав усім “Diakuju!” і пообіцяв, що вони повернуться у Київ наступного року.

Ось таким був один з найважчих і найемоційніших концертів осені 2013 року. Концерт, котрий запам’ятається надовго. Усі, хто був присутній, стали свідками неймовірного шоу, що пробуджує у нас дух справжніх вікінгів та спонукає змінити своє життя, купити собі кольчугу, сокира, шолом, щит, драккар і відправитися бороздити морські простори, відкривати нове, як це робили тисячі років тому.

Хочеться подякувати організаторам за те, що знову привезли в Україну настільки потужну музику і подарували людям можливість нею насолодитися. Великий уклін і шана музикантам за їхню просто демонічну, повну віддачу залу, вир емоцій та за те, що в мене і досі болить шия. Велика подяка звукооператорам і технікам за те, що якість звуку була просто божественною(не дивлячись на це, дехто казав, що ідентифікували пісні лише завдяки тому, що їх об’являли. Але я з такими проблемами не стикався. Були моменти, коли Амони трохи сбивалися. Що ж, а хіба це не найкращий доказ, що їх музика – жива?). І нехай боги будуть милосердні до тих, хто асоціює дві таких величних букви – АА – з Аскінг Александрією, а не з Amon Amarth, котрих ми усі знаємо і любимо.

Цей концерт, нажаль, закінчився. Але подарував усім нам найцінніше, те що буде гріти наші душі днями, місяцями, роками, десятками холодних зим. І цей подарунок – незабутні спогади.

Автор: Микола Буняк
Фото: Андрій Балука

Більше фото тут


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні