Музика – чи не найпопулярніше захоплення сучасної молоді. У ній немає обмежень ні моральних, ні гендерних, ні територіальних. Перш за все, вона в душі. Ось чому музична справа так притягує амбітних молодих людей. Чимало таких Ви можете зустріти на головних вулицях Вашого міста. Талановиті, веселі та завзяті хлопці та дівчата, що з кожною нотою планують своє життя, мрія за мрією створюють собі успішну кар’єру музиканта.
Але, на жаль, більша частина вуличних музик так і залишаються лише в пам’яті перехожих, так і не досягувши омріяних висот. Вони залишаються численними «мрійниками з гітарою на вулиці Х». На питання: «Чому ж так стається?», можна знайти чимало відповідей та причин. Я вирішила розписати п’ятірку основних.
№1 Непрофесійність як вирок
Чимало гуртів, які несуть своє мистецтво, граючи і співаючи на вулицях, є аматорськими до мозку кісток. Їм не вистачає досвіду та конструктивної критики професіоналів. Одні ледь знайомі з музичною школою, інші – самоучки, але як перші, так і другі зазвичай керуються власне своїм бажанням поспівати чи побринькати на гітарі, забуваючи про слухачів. І нерідко трапляться, що, почувши критику зі сторони перехожих, музикант втрачає бажання грати. Таке глибоке розчарування і небажання вдосконалюватися спричиняє властива всім дитяча наївність. Так, саме вона. Та, що сказала хлопчаку з гітарою, що варто вийти на вулицю та зіграти кілька акордів – і весь світ впаде до твоїх ніг. Але ж не все так просто!
Нестачу досвіду вдало компенсують титанічними зусиллями над собою і працею. Саме старання і час роблять митця кращим, а не хвилинні амбіції, котрі тільки засліплюють шлях до нових вершин.
№ 2 Відсутність стилю
«Мода проходить, а стиль залишається», – знамениті слова Коко Шанель. Ні, вона говорила не про музику, але актуальність цих слів невичерпна. Те саме з молодими виконавцями, яких ми зустрічаємо по дорозі в кіно або «на каву» з подругою. Часто їм не вистачає стилю, як зовнішнього, так і музичного. Повз сірого та одноманітного виконавця ми пройдемо, навіть не повернувши голову, бо не буде того, що б привернуло нашу увагу.
Набагато приємніше витратити кілька хвилин прогулянки, щоб послухати щось унікальне. Ті ж старі, всім відомі пісні, але в особливій варіації чи особливому виконанні, або зі специфічним вокалом. Артист, який бажає залишити слід в серцях слухачів, мусить робити все, щоб у жодному випадку ніхто не посмів сказати сказати: «А він такий самий, як…» Талант дає лише 10% успіху, а ось власний стиль – не менше 50%.
№3 Де ж оригінальні пісні?
Відсутність власних творів – це проблема майже всіх вуличних музикантів. Можливо, в них є невпевненість і страх щодо створення оригінальних пісень, а може, просто лінь? Якою б не була причина, але сам факт є доволі гнітючим. Бо якщо музикант вважає, що він заслуговує популярності, то має здобувати її своїм продуктом, а не скопійованим. Прогулюючись ввечері вулицями, можна почути чи не ідентичне одне одному виконання треків таких відомих груп як «Брати Гадюкіни» , «Океан Ельзи», «Бумбокс», «5’NIZZA», «Сплін» та інші.
Звичайно, ніхто не в праві диктувати музиканту репертуар, який він мусить грати. Але чого варта копія поряд з оригіналом? Моя особиста порада: не сумнівайтеся в собі. Пишіть власні пісні та презентуйте їх людям. Перевірене – чудове, але невідоме може виявитися ще кращим.
№4 Грошей, як завжди, нема…
Гроші. Як завжди, все впирається в гроші. Вони є рушійною силою і лакмусовим папірцем на терпіння в сучасному світі. Без потрібної кількості купюр не буде ні реклами, ні піару, ні запису в студії, а про альбом взагалі можна забути. Так, без фінансів немає розкрутки, на жаль, це жорстока правда. А спонсори з широкими душами і товстими гаманцями на дорогах не валяються. Хоча може й добре, що не валяються, бо які це тоді спонсори?!
Ось тут наші мрійники й зустрічаються з черговим ляпасом реальності. Для того, щоб вибратися з панцира вуличних музик і просунутися на кільки сходинок вище, молодих людей чекає випробування їхньої витримки, нервів та бажання.
(Satori Band)
Здобування грошей власними силами для спільної справи. Нерідко саме на цьому етапі стає ясно, хто є хто: для кого заняття музикою – дитячі забавки, а для кого – сенс життя, за який він готовий боротися. Таким чином у грі залишається сильніший. Інші ж продовжують награвати знайомий мотив за наступним поворотом або зовсім залишають музику в минулому.
№5 Служіння серцю та мистецтву
Успіх – це відносна річ. Популярність і визнання – зовсім різні поняття. Як одне, так і друге, зазвичай, не є метою тих відчайдушних музикантів та вокалістів, що виходять на вулиці, щоб просто підняти Вам настрій хорошою музикою. Так, саме Вам, коли ви ввечері повертаєтеся додому з роботи чи навчання, виснажені та розчавлені буденністю. Кілька нот і приємний вокал можуть кардинально змінити Ваш стан.
(Графічні Ліли і Курт)
Деякі з таких вуличних митців стають символами міста, їх згадують поміж друзями, знімають на телефон. Але навіть такої невеличкої популярності вони все одно не визнають. Скромність? Покликання.
Спеціально для «Крок у рок» щодо цього питання вдало висловився Сергій Мартинюк, вокаліст українського гурту «ФІОЛЕТ»: «Мені видається, що вуличні музиканти – це якесь осібне явище, котре лежить поза межами теми кавер-бендів. Це своєрідна філософія. Деякі з тих, з ким я спілкувався з числа вуличних музикантів, якщо вірити їх словам, більшого в плані самореалізації і не потребують. Вони сміливці-відчайдухи. А ще романтики і нонконформісти».
Я вважаю, що це справді так. Ці душевні й теплі молоді люди не біжать за нагородами у сфері музики, вони її щиро люблять, тому і грають. Їм важливо знати, що цей час з хорошими друзями не згаяно намарно, що люди зупиняються, щоб послухати їх, що їх губи ворушаться, тихо підспівуючи, що їх голос може пробирати слухачів до самого серця.
І цього справді достатньо.
Автор: Христина Мельник
-
Tweet
