Українські дум-метал-інструменталісти Melancholic Orchestra продовжують свої експерименти. На цей раз у альбом був обережно доданий блек-метал, втім, як ми побачимо, ця спеція не зіпсувала кінцевий продукт. Зустрічайте: повноформатник “Solitude”.
Мелодії повільні і тягучі, вони мають гіркий присмак суму, але сум цей виступає у якості високого почуття, почуття благородного і аристократичного. Сумні гітарні мотиви постійно змінюються, перероблюються, варіюються. Зміни торкаються і партії ударних: то зловісно гримить стрімкий бласт-бітний пасаж, неначе кулеметна черга, то синтезаторну мелодію м’яко огортає повільний дум-металічний ритм.
Головна мелодія постійно змінює соло-інструменти, “першу скрипку” по черзі грають то клавішні, то гітари, то електронні семпли. Незважаючи на те, що треки, як і потрібно для класичного думу, довгі, вони аж нітрохи не нудні. Музична палітра, ритм, мелодії – все постійно змінюється і розвивається, не даючи слухачу звикнути до якогось усталеного звуку.
Я б навіть сказав, що тривалості треків не вистачає (30-хвилинний альбом, це, погодьтесь, занадто мало). Довгі атмосферні думові композиції компенсуються хвилинними інтро типу “Adio”, що складаються з мелодії, виконаної на акустичній гітарі. Таким чином і виходить, що, незважаючи на достатню довжину думових треків, на 7 пісень відводиться всього 30 хвилин. На одне вухо послухати, якщо ви дозволите перефразувати народне прислів’я.
Таким чином, маємо добрі композиції, але, на превеликий жаль, їх дуже мало. Тож якщо хочете “перекусити” перед великим металічним (а я маю надію, що ви слухаєте метал перед…) обідом, то можете сміливо вмикати цей альбом. Інакше ви лише розпалите свій апетит – але не дасте поживу шлунку.
Автор: Брунатний
Comments:
Коментарі відсутні