Пройшло вже три роки, як мені випала нагода потрапити на репетицію до гурту «Мерва». Тоді ударник Дмитро та вокаліст Петро здались зануреними в себе, трохи нервовими та меланхолічними. Дійсно, як ще мали виглядати Творці несамовитої музики, що занурювала в переживання молодого покоління? Музиканти ще формували свої переконання та погляди…
Мерва – “І-Цзин”
І от знову вони переді мною, в темних окулярах, заходять на зустріч перед виступом на фестивалі «Завантаження». Здається, «Мерва» прийняла заспокійливе: гітарист Дмитро Ажнюк та вокаліст Петро Зарудний без зайвих слів чекають на запитання з залу. Говорять окремими фразами. Але це тільки здається, що вони неговіркі. Їм точно є, що сказати. Це ж «Мерва», а вони – філософи. Ще й нагода випала поговорити – хлопці випустили новий альбом.
– Скажіть в двох словах, з чим ви приїхали на фестиваль «Завантаження»?
Петро Зарудний:
– В нас випала нагода презентувати альбом «І-Цзин» у Львові, на фестивалі «Завантаження», чим ми дуже задоволені.
– Якісь були проблеми в технічному чи моральному плані під час запису?
– Проблем абсолютно ніяких не було, робота тривала легко та позитивно. Проблеми були раніше, зі складом. От коли ми вже сформувались остаточно, зрозуміли, що нам треба, от тоді робота стала легкою.
– Чи змінився гурт в плані звучання? Ви відходите від попереднього матеріалу?
– Звичайно, ми дещо відійшли від нього, експериментували зі звуком… Від старого не відмовлялись, адже ми з нього виросли. За п’ять років я подорослішав, це теж важливо. Змінився склад, а отже, і емоції.
– Гурт вже дійшов до того, коли всі учасники розвинули свої навички до необхідного рівня, а тепер просто використовують їх для створення музики, чи ви продовжуєте розвиватись?
– В цьому плані все просто: вік живи – вік вчись. Немає нічого ідеального, ми вчимося. Щось – виходить, щось – ні, тобто, ростемо далі. Якщо ми зрозуміємо, що ми виросли – це буде наша остання пісня. Ми маємо вдосконалюватись, йти вперед.
– Чому новий альбом назвали саме так? Що означає назва та в чому полягає суть композицій?
– Альбом має назву «І-Цзин», з китайської цей вираз можна перевести як «книга змін». В нашому випадку ми формулюємо цю назву в понятті «музика». Платівка складається з дванадцяти пісень, і на наш розсуд, вони всі концептуально об’єднані, вистраждані, обігріті та окутані позитивом. Тому на «Завантаження» ми приїхали не як metal-гурт, а в якості рок-групи.
Якщо чесно, ми не знаємо самі, що хочемо донести слухачеві. Як банально це не звучить, але ми співаємо пісні, які відчуваємо зсередини, з самого серця. Наші пісні, як і будь-які – це дзеркало: якщо в людини є позитив – вона буде бачити їх з позитивної сторони і навпаки.
– Чи будуть відео на пісні з альбому?
Дмитро Ажнюк:
– В нас вже є одне відео «Все, що я є». Воно вийшло ще до релізу альбому, зараз ми починаємо працювати над другим кліпом.
– Розкажіть, як ви відбираєте матеріал на альбом?
Петро Зарудний:
– Я пишу пісні під гітару… І припустимо, їх є десять-п’ятнадцять штук. Ми з групою їх відбираємо, будуємо концепцію. Основний поштовх до написання іде від мене. До речі, коли я придумую матеріал, швиденько біжу на студію і записую пісні, аби їх не забути. При чому, я цей матеріал опубліковую в Інтернеті, щоб і слухачі дізнались, і мої музиканти з ним ознайомились.
Петро Зарудний: “…живу тим, що відбувається зараз і несу
відповідальність за те, що було раніше…”
– От ти – головний носій ідей, творчості «Мерви», а отже, в тобі має бути запал. Звідки брати енергію для написання пісень, чим ти «заряджався» для альбому «І-Цзин»?
– Скажу словами Бориса Гребенщекова: черпати нічого не треба, воно вже є в нас. На даний момент, я себе почуваю максимально здорово і позитивно.
– Отже, є якісь зміни в житті? Ти осмислив щось, що вплинуло на тебе?
– Це осмислення відбувалось поетапно. Спочатку я став вегетаріанцем. Потім став веганом. Почав практикувати різні філософії, практики… Це просто прийшло. Я зрозумів, що це впливає на мою творчість.
– Ти не відхрещуєшся від свого минулого і тієї творчості?
– Ні, я не вважаю, що жив неправильно, просто жив по-іншому. Зараз сприймаю світ вже не так, як раніше, через іншу призму. Від пісень відхрещуватись не можу, бо з одного боку, це є я, з іншого – це вже не я. Мене в цьому плані зловити важко, бо живу тим, що відбувається зараз. Так, я несу відповідальність за те, що було. Людям подобається моя рання творчість? Отже, я маю виконувати ті пісні.
Так, ті емоції пережиті під час їх написання… Десять років назад, наприклад, я співав «пробач мені, що я не вмер». Головне – сильно не вдумуватись в те, що там співалось. Просто співати, і все. Зараз не уявляю, щоб я придумав щось в такому роді.
– Якщо подивитись на молодь, щоб ти в ній змінив, чи порадив? Як би ти охарактеризував рівненську молодь?
– Однозначно, вони живуть правильно. Що я можу їм порадити? Любіть один одного, бо завтра може не бути. Це треба робити зараз. Я не маю права критикувати, хто як живе. Кожна людина живе так, як хоче і в ставленні до себе притримуюсь тієї ж думки. Не люблю, коли починають мені розказувати, правильно чи неправильно я роблю. В мене виходить діяти так, як я відчуваю. Хтось, наприклад, п’є пиво – нехай, він так хоче.
Дмитро Ажнюк
– Чи був в тебе переломний момент «до і після»? Відчуваєш якісь зміни?
– Вперше чую, що в мене якісь зміни. Думаю, у Василя Прозорова (вокаліст «ТОЛ», «ПНД» – прим.) зміни. Що до, що після – в нього конкретні зміни. А в мене… Не скажу, що я був «світлим», а став «темним» і навпаки. Все було поступово, я не можу проаналізувати. Просто живу і все.
– Що для тебе музика? Чи важко зараз займатись нею в фінансовому плані?
– Для мене музика – життя. Зрозуміло, що це важче, ніж піти на роботу, де тобі будуть просто платити зарплату. Але ж не в тому «кайф», як то кажуть. У нас зараз новий етап. Якщо раніше гурти «Korn» чи «Slipknot» задавали пріоритети, і не тільки для нас, а для пів-Європи, як мінімум, то зараз ми просто робимо те, що бажаємо, не дивлячись на інших. Фактично, це можна назвати духовним рівнем.
Тепер за практичний. Ми займаємось по чотири рази на тиждень. Ні для кого не секрет, альбом робили самі. Кліпи робимо своїми силами. В цьому є великий плюс – ми нікому не винні і нам не винні.
– Ким є гурт «Мерва» в плані темпераменту? Раніше здавалось, меланхоліком. А зараз?
– Цікаве питання, я над цим навіть не задумувався… Ну, от я, по-моєму, флегматик.
Дмитро Ажнюк:
– Я теж флегматик. Коли тверезий (сміється).
Петро Зарудний:
– Ну, Діма (ударник – прим.) в нас – холерик. Паша (гітарист – прим.), мабуть, сангвінік. Всі різні. Та і пісні різні… Ну, я думаю, в купі ми – сангвініки.
– Яка улюблена пісня з нового альбому?
– Ну, всі пісні – як діти… В мене – «І-Дзин», напевно, найулюбленіша. Це остання пісня для альбому, яку ми зробили і по ній назвали альбом. До того ж, вона дає поштовх на наступний матеріал.
Дмитро Ажнюк:
– Аналогічно. «І-Цзин» записувалась останньою, ми її зробили за дві репетиції, і вона дала поштовх до запису і накопичення самого альбому… Вона мені найближча… Ну що, нема питань?
– Що в житті найголовніше?
Петро Зарудний:
– В чийому? (сміється).
– В житті гурту «Мерва»?
– Любов!
– Тоді питань нема!
Фотографії взяті з власного архіву музикантів.
Автор: Андрій Микитенко
Comments:
Коментарі відсутні