«Музика осінніх дерев» від Krobak

0

Початок осені ознаменовується не тільки холодними ранками та швидкоплинними депресіями – часом, деякі події можуть кардинально скасувати такі «необхідні» атрибути золотої пори, змусивши інакше поглянути на речі. Особисто для мене таким переломним моментом стало знайомство з творчістю пост-рокової формації Krobak майже рік тому.

Саме тоді, у першій декаді вересня, перейнявшись шедеврами таких пост-рокових брил як GY!BE (та й, власне, A Silver Mt. Zion, зокрема), хотілось вірити в те, що й наша вітчизняна сцена не перебуває на першій ступені еволюційної драбини. Відкрила для себе тих Krobak (саме тоді тільки вийшов їх дебютний Little Victories) – і відразу від деяких «холодних» довгих назв композицій мороз по шкірі. Проте сама музика виявилась напрочуд теплою, душевною – відразу ж уявила себе десь у спокійному місці, захищеною від проблем та холодної осені, що невпинно наближається. Ця четвірка одразу ж зайняла одне з головних місць в моєму плейлісті, а новини про перманентні концерти то в Києві, то взагалі в Європі тільки підігрівали мій інтерес. Тому не варто пояснювати, наскільки сильно я хотіла побачити (а головне, почути!) їх наживо, дізнавшись про осінній візит до Харкова.

13 вересня – день, коли в харківському клубі «Акуна Матата» зібрались справжні поціновувачі Krobak-а та скептики. Перші – щоб з головою пірнути в музику, інші – щоб наживо переконатись в правдивості написаної журналістами фрази «Krobak – головна пост-рокова формація країни» (адже, не перевіривши наживо, не переконаєшся). Забігаючи вперед, скажу, що ніхто не розчарувався і не спростував цей журналістський постулат. Однак, не чесно буде писати репортаж про подію, не згадавши не менш впливових її учасників. Окрім вищезгаданих Krobak, не менш порадували своєю творчістю сінгер-сонграйтерський акустичний проект Voida і пост-панківський бенд City Of Me. Тож досить презентацій, зайвих ліричних відступів і непотрібної мішури – нехай спогади про той осінній пост-роковий вечір предстануть перед вами у своїй природній красі.

«Don’t disappear just like the first snow» (The First Snow, Voida)

Зазначений на афіші час «Ч» настав – на годиннику 19:00, а на сцені ще проводять саунд-чек харків’яни City Of Me. Зайшовши всередину, помічаєш доволі-таки нечисленну аудиторію (що для початку концерту – звичне явище) і так званий мерч-стенд, з якого кожен бажаючий мав змогу придбати за n-ну суму диски Voida, Krobak і новенькі Arlekin, футболки та журнальчики «Крок у ROCK». Тим часом, доки публіка плавно заповзала всередину, музиканти ретельно перевірили звук і поступились сценою Ігорю Сидоренко, чий неспинний потік творчих ідей знайшов своє відображення у проектах Voida, Krobak, а також не менш відомих Stoned Jesus і Arlekin (виступи яких харків’яни чекають не менш, Ігорю ;) ). Представивши свій «ван мен бенд» Voida, Ігор почав вечір невластивою композицією «The First Snow», якою, з його власних слів, зазвичай закінчується виступ. Тяжка атмосфера, спровокована сильною подачею композиції та акустичним душевним супроводом, не пригнічувала аудиторію, яка, до речі, під час виконання першої пісні збільшилась майже вдвічі. Навпаки, неозброєним оком було помітно, як кожна людина вбирає в себе кожну ноту, затримує у своїй свідомості та пропускає через себе. Пролунали як вже знайомі загалу пісні («Erased», «Alone»), так і відносно нова «Stations». Проте справжнім відкриттям вечору особисто для мене був кавер Войди на американський квінтет Subrosa, який своїм новим (2013 року) альбомом «More Constant Than The Gods» підірвав мій плейліст. Доволі довгий час я відкидала усі спроби каверів на них, наївно вважаючи, що ніщо не відобразить сутність пісні краще жіночого вокалу Ребекки Вернон. Проте Ігор (за підтримки скрипаля Krobak-а Марко Николюка) довів, що навіть чоловічий вокал та акустична переробка зможе зберегти усю глибинну красу пісні «Usher». Надскладна місія – вправно балансувати поміж бажанням зберегти недоторканну сутність першоджерела, але й привнести в нього щось своє, авторське.

Войда

«Kills my thoughts, steals my mind like a theft» (Dear, COM)

Отямившись від магічно-надривної атмосфери, створеною акустичним початком вечору, всі вже давно були готові зустріти харків’ян, відомих у вузьких колах пост-панків City Of Me. Створений зусиллями трьох музикантів (Едуарда Токуєва – гітара/вокал, Регіни Железнякової – бас і Дмитра Качана – ударні), цей гурт грає справжній пост-панк-рівайвл з домішками шугейзу, що не може не прийти до смаку вибагливій харківській публіці, яку хлібом не годуй – дай послухати чогось незвичного. Під тріо з такою самовпевненою назвою аудиторія помітно ожила, хвацько підспівуючи знайомим хітам «Jealousy», «Dear» та «Scarlett» з дебютного міні-альбому «No History». В цілому, пролунало 7 пісень – нібито й достатньо, але хотілось слухати ще й ще. Як на мене, це чи не єдиний гурт в Харкові, який грає в подібній стилістиці, коли на тлі похмурої відчуженої атмосфери вривається справжній «звукопад» нестандартних мелодій та вдало написаних текстів. Обов’язково відвідаю ще один (а може й не один) гіг за участі цих талановитих музикантів, принаймні, сподіватимусь на таку можливість.

Сити

А ось, до речі, і відео з виступу гурту Сity of Me:

 

«Performing like it`s the end of the world» (Krobak)

Хропак

Ось так поступово ми й перейшли до київських гостей, довгоочікуваних Krobak, про виступ яких й годі писати – треба все бачити наживо. Без зайвих слів та довгих привітань вони почали свій виступ – епічна 15-хвилинна «Amnesia», за час виконання якої кожен музикант (так-так, Krobak – це не тільки Ігор Сидоренко, як часто пишуть дрімучі музичні журналісти-обивателі) показав найвищий рівень професіоналізму та досконалої відточеної технічності. Інструменти не просто видавали гарні звуки – вони іскрились, агонізували, наповнюючи залу роєм чарівно переплетених нот. Результат – порвані струни та вражені (у хорошому сенсі цього слова) слухачі, для багатьох з яких Krobak стали справжнім відкриттям. Не дивлячись на те, що не всі розуміють жанр пост-року (мовляв, «довжелезні композицій та слів нема»), вокал у Krobak не те що не потрібен, він там взагалі не доречний, адже красномовніше всіх слів казала Музика. Так, саме з великої літери – почувши проникливі «And there by the River I lost my Glasses» і «Its snowing like its the End of the World» та нові «Stringer Bell» і «So Quietly Falls the Night», розумієш, що аналогів такій музиці в Україні нема. На жаль чи на щастя – не знаю, проте це значний привід пишатись нашими вітчизняними талантами і відвідувати їх виступи якомога частіше.

Хропак 5

Автор статті: Олександра Пономаренко

Фотограф: Марк Купін

Відео: Юрій Грязнов (kirai gigs)


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Фест “Северные земли”

Необычайной красоты тишина дикой, нетронутой природы, возле поселка Белокопытово Сумской области, неожиданно была взбудоражена глухим ревом моторов и гулкими басами тяжелой музыки. Причем продолжалось это ...