Мистецтво музики. Розмова наживо з Оркестром Че

0

Що ви знаєте про музику? Про справжню, живу музику? Про той рок, який не просто сповнений хвилями люті, а наповнений неймовірними мелодіями? Хтось скаже, що це неможливо, але він помилиться. Існує в Україні гурт, який не просто робить рок, а робить рок живим й це справді мистецтво. Може тому його називають арт-рок, але це те мистецтво, яке під силу тільки обраним. Саме таким є гурт «Оркестр Че».

Наразі в склад гурту входять такі музиканти як:

Олег Каданов — тексти, музыка, гитара, вокал
Сергій Савенко — кларнет
Михайло Кабанов — перфоманс
Іван Кондратов — бас
Дмитро Зінченко — ударні
Стас Кононов — гітара
Петро Целуйко — гітара

Народившись в Харкові під началом Олега Каданова, гурт почав захоплювати вуха перших слухачів. «Що ж такого неймовірного в гурті?»,- спитаєте ви. Складно відповісти на це з конкретикою, бо з якого боку не підійдеш − всюди свій плюс. Тексти… Дивовижні тексти з всепоглинаючою нерозважливістю та водночас із тверезим поглядом на речі. Інструментальна складова має не просто гітарні рифи, вона складається з цеглин різноманітних інструментів. А живе шоу − це мабуть єдине якісне шоу, що я можу згадати в країні на сьогодні: без зайвого пафосу, блиску й гламуру, просто артистичне і мистецьке.

Правда є в тому, що неможна просто передати печатними символами пісні «Оркестру Че», проте можна надихнутися розмовою з виконавцями цієї музики, що ми й зробимо зараз. Гурт я схопив прямо на фестивалі «Захід».

4

– Привіт, хлопці! Які перші враження від фестивалю?

Олег: Враження дуже добрі. Фестиваль такий живий, дуже багато вільних людей. Та й взагалі багато спонтанного, імпровізованого спілкування з незнайомими людьми.

– Тоді одразу імпровізоване питання щодо творчості: як ви народжуєте такі складні за сенсом, та водночас легкі тексти? Що вам в цьому допомагає?

Олег: Дуже складне питання й водночас легке )))) Тішити себе думкою, що ці тексти народжуються завдяки якомусь інтелектуальному багажу − то це неправильно. Насправді, вони виникають коли є якесь енергетичне, інформаційне підключення до ноосфери. Й ти відчуваєш ніби тебе затягує в потік, з якого виникають образи, ти їх хапаєш та за допомогою вербальних штук пробуєш донести до людей. В будь-якому разі наші тексти − це не є якісь такі логічно побудовані конструкції, це якраз асоціативні речі, малюнки. Якось їх проаналізувати й дати самому собі відлік − неможливо. Що там відбувається – хз, я думаю, що це просто якийсь потік.

– Та хіба ті ж книжки, література, мистецтво зовсім не причетні до ваших пісень?

Олег: Воно все працює. Тобто ті всі книжки, вся література, фільми, чужа музика. Спрацьовує якийсь великий інформаційний потік, який передається від одного до іншого, як естафета. Об’єднує всіх цих людей та затягує їх як вир.

– Чи грали ви у інших гуртах до Оркестру Че, чи був у вас музичний досвід?Що то були за проекти?

Олег: Власне, я не можу назвати себе музикантом, бо музичної освіти в мене немає. Я просто транслюю тексти й вигадую якісь там гармонії. Тут хлопці, які зі мною у гурті, допомагають мені все це оформити в музичному плані, роблять аранжування на мої задумки. Я довіряю їхньому смаку, але можливо деякі поради з мого боку є, коли я відчуваю, що пісня має бути в іншому емоційному потоці.

Іван: Ми всі були з різних колективів. Об’єднали нас в одне мета й харизма Олега. Це його проект, його бачення, ми просто допомагаємо йому втілити ідеї в життя.

Олег: Для мене існування Оркестру Че в цьому складі, який вчора виступав на «Заході», це є трошки ширше, ніж то, що було раніше. Зараз новий досвід написання пісень є, бо раніше я сидів з гітаркою, набринькав там якусь гармонію, приніс хлопцям − а вони там все розкладають й роблять це все якісно та смачно. Зараз Іван чи Стас (гітарист) пишуть музику, а я накладаю на неї тексти. Це цікавий досвід. Мені навіть спочатку здавалося, що у мене нічого не вийде, тому що це зовсім інша територія, але все відбувається. Тому говорити, що це мій проект, наразі, не зовсім правильно. Він є нашим проектом, всі діляться своїми внутрішніми штуками й щось з того виходить.

– У вас дуже злагоджений і професійний колектив, починаючи від барабанщика й закінчуючи вокалістом, і це відчувається. Чи багато було витрачено часу, щоб зібрати такий склад?

Олег: Насправді, це зібрались друзі. Всі чуваки дружать між собою, й наш звукорежисер Саша також. Все це трошки ширше, ніж просто професійні відносини, тому якщо є якийсь недолік, то всі один одного підтягують. Тобто це взаємодопомога, коли ділишся власним досвідом. Воно б не прижилось, якщо був би якийсь лівий чоловік у складі.

Іван: Так вийшло, що ми зігрались разом, а до того займались різними проектами. Тобто коли ми зібрались в Оркестр Че, то вже до того один з одним грали, всі один одного знали й відчували, і ось досі граємо.

Олег: Частина Оркестру Че – гітарист, басист й барабанщик − це ще є гурт «Смеющийся тигр». Дуже крутий. Гранж, або можливо пост-гранж. Можна навішати на них ярликів, але це дуже якісний рок, з класними текстами та смачною музикою. Діма взагалі грає в безлічі проектів.

-Ви співаєте російською та українською мовами. Чи думали ви використовувати англійську або ще якусь там мову?

Олег: Я відразу зізнаюсь, що не володію ні японською, ні англійською. Якщо б володів, тобто якщо б процес мислення відбувався цією мовою, то й відбувалося б народження якихось текстів. Але недостатньо просто знати розмовну мову, тому що тексти виникають трошки на іншому рівні. Це є культурні алюзії, потрібно дуже гарно знати історію народу, мовою якого ти розмовляєш, потрібно відчувати всі ці речі. Там багаж величезний потрібен про міфологію, якісь ритуали, народну творчість. Це ж всі ті корені, які дають національну ідентичність, сама мова цього не дає. Те, що я відчуваю − те й роблю, в плані тексту.

– Які у вас плани на майбутнє щодо запису альбомів?

Олег: Ми зараз працюємо над альбомом й міні-альбомом. Один на тексти Сергія Жадана, один − на мої тексти. Я думаю, що восени ми вже їх надамо широкому загалу.

Іван: Альбом мініальбома))))

1

– У вас дуже живі інструментальні пісні. Як ви домагаєтесь такого якісного запису?

Олег: Я не можу назвати все те, що було записано нами колись якісними записами. Якщо бути відвертими до кінця, то все, що записано нами дотепер, було менш якісним за звуком в порівнянні з альбомами, над якими ми працюємо зараз. Але є декілька пісень, які звучать непогано. Наприклад, «Андроїди» – вона дихає.

Іван: Не вдалося виразити все те, що планувалось, вигадувалось.

Олег: Дуже велика біда в нашій країні зі зведенням. Тобто записатись ще можливо якісно, а от звести − то вже важче, але потрошку все рухається вперед.

– Ваші виступи поєднані з елементами шоу. Чи плануєте його розширювати, доповнювати?

Олег: Насправді, в нас вже відбувалися концерти у Харкові за участю акторів з різних театрів, з якими ми товаришуємо. Ми з Мишком закінчували театральний інститут у Харкові, й спілкуємось з друзями з паралельних курсів. Виникали ідеї про розширення, але у нас нема можливості це потім возити по Україні. Ще декілька разів робили відео-арт з Мітею Фенечкіним. Таке було в Києві та у Харкові. На сцену вішали екран і він малював на підключеному до ноуту планшеті, й це одразу транслювалось онлайн, це було тут і зараз.

– Пригадую ваш концерт у Дніпропетровську, настрій того вечора був такий собі психоделічний. А от вчора на фесті – це був реальний рок-н-ролл, такий смачненький, що в деяких місцях аж хотілось слемитись. Наприклад, під «Колективне Б.». Що впливає на настрій ваших виступів?

Олег: Знову ж таки, ми там не плануємо собі перед концертом зробити саме рок-н-рольний вечір чи то психоделічний. Просто намагаємось відчути якийсь момент, який є тут і зараз, та вже його транслювати. Якщо настрій поганий − то не треба посміхатись й хуярити рок-н-ролл, а треба грати, як воно грається. В кожного звісно свій настрій, але є ще якийсь спільний настрій у гурту, коли він на сцені. Так відбувається, й вчора відбулося так.

Іван: Не одразу вчора так все було, мені здається.

Олег: Потроху так розкачалися.

2

– Побажайте ,будь ласка, нашим читачам що-небудь наостанок, або просто пару слів від себе.

Олег: Просто будьте живими. Й терпіння всім бажаю мабуть, бо ми живемо в досить складні часи й хочеться, щоб все змінилося, але треба просто працювати й, в першу чергу, змінювати щось в собі. Терпіння один до одного можливо.

Іван: Нема чого додати. Все через себе пізнається. Тому треба перед собою не лукавити, просто бути чесними − і все вийде, якщо бути відкритим, вільним. Довіра має бути. Jah bless.

Ось таким є гурт «Оркестр Че». Дуже раджу вам ознайомитись з їх творчістю. Це буде корисний досвід. З повагою, Станіслав Потапенко.

Фото:Пахер Павловський


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Степан Горбик в Житомирі

  4 листопада в Житомирі відбудеться акустичний концерт харизматичного музиканта Степана Горбика в рамках всеукраїнського туру #зновупоїзденьки. Бард виступить в Центрі творчості “Антена” (вул. Новосінна, 37). ...