Ніч перед Різдвом. Частина 1.

0

Привіт всім!Ви, мабуть, і забули, що за вікном ще зима, адже погода зовсім весняна й приємно тепла. Але зима також чудова пора року, бо вона окутана магією новорічних свят. Так, свята закінчилися ще майже місяць тому та це не причина, щоб не згадати, як весело і цікаво вони проходили. Ось і різдвяна рокова повість за Гоголем в нас є для натхнення. І знову привіт сніжна зима й чарівні свята!

Дійові особи:

Вакула – Олексій Ігоревич (MegamasS)
Оксана – Ліка Адаєва ([SALE] only)
Чорт – Вакарчук (Океан Ельзи)
Дяк – Proz Prozorowww (ПНД, ТОЛ)
Чуб – Віктор Новосьолов (АннА)
кум Панас – Дмитро Ігнатов (Роллікс)
Дружина кума – Ірена Карпа (Qarpa)
Одарка – Катерина Радюк (Escape From Tomorrow)
Пацюк – Станіслав Потапенко ([SALE] only)
Катерина І – Тетяна Шмайлюк (Jinjer)
Солоха – Даніела Заюшкіна (VIVIENNE MORT)
Голова – М`яч Дредбол (Ворст)

Увага! Читати тільки у доброму настрої й приймати з гумором :)

Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Вздовж вулиць запалали ліхтарі. Морозило дужче, ніж зранку. І рипіння снігу під чоботами можна було б почути за півкілометра, якби не типовий міський шум та гамір. Аж ось із-за рогу вилетіла біла Toyota Sequoia і понеслась по дорозі.

Якби в той час повз проїздив сорочинський поліцейський, в ідеально випрасуваній уніформі на новенькій шкоді, то він, певно, примітив би її, бо ж від сорочинського поліцейського жоден порушник на світі не сховається. Він знає точно, скільки місцевих наркобаронів «кришує» мер і в якому магазині продають спиртне після десятої вечора. Але сорочинський поліцейський не проїздив, а авто тим часом набирало швидкість і мчало вперед. Раптом авто звернуло у вузенький провулок, проїхало до мало освітленого двору та зупинилося. З нього хтось вийшов, і здалеку він здавався тільки маленькою цяточкою. Короткозорий, хоч би він наклав на ніс, замість окулярів, задні колеса з дідусевого трактора, на якому колись їздив в дитинстві, і тоді не розпізнав би, що воно таке. А був то ніхто інший, як Чорт. Звали його насправді Святославом, але таке було його прізвисько, щоправда чому саме так, ніхто не може допитатися. Не дуже високий, типової статури, легка щетина, досить пристойно одягнений. Таких, як він, в злочинному світі називають «гастролерами». Та мав Чорт одну особливість, а точніше звичку: коли йшов на справу, завжди брав з собою непримітний шарф. Ніхто цього й не помічав. Ну, що там такого, шарф та й шарф, але він чомусь мав особливе значення для нашого героя.

Чорт йшов і йшов кудись, а діставшись місця призначення, підкрадався потихеньку до чийогось автомобіля і вже простягнув був руку, щоб відкрити замок, але враз відсмикнув її назад, бо ж згадав про сигналізацію. Пильно оглянувши транспортний засіб з усіх сторін зрозумів, що про сигналізацію і мови бути не може, дістав зв’язку відмичок, без проблем потрапив всередину і з допомогою кількох спритних рухів змусив авто зрушити з місця.

Не те, щоб Чорту потрібен був автомобіль, але хотів він так помститися Олексію, за те, що той у свій час свідчив проти нього в суді. І хоч отримав Чорт умовний термін, але жага помсти засіла глибоко всередині, от і вкрав в Чуба його транспорт, щоб не міг той з кумом з дому поїхати славно святкувати Різдво, а значить і хлопець не прийшов би до його доньки Ліки на ніч. То була чарівна пара, романтики їх порівнювали з Ромео і Джульєтою, бабусі на лавочках називали Сулейманом і Роксоланою, але все ж більшість схилялася до Вакули та Оксани, бо характери й стосунки між ними були дуже схожі.

***

Хвилин через двадцять з під’їзду вийшов власник вкраденого авто – Чуб. В офіційному оточенні його називали Віктор Юрійович, на Ви і пошепки, але друзі, через зачіску, яку він постійно поправляв, ще в молодості прозвали його Чубиком, а коли той став відомим солідним чоловіком, то ніби доріс до більш поважного звання і став Чубом, бо ж неслухняні чорні, мов смола, пасма так і залишилися на його, на даний момент трохи хмільній, макітрі.

Поряд йшов незмінний товариш, а по сумісництву ще кум, людина помітна, імпозантна і дуже добродушна – Ігнатов Дмитро Іванович, щоправда називали його частіше Панасом, дуже вже на свого діда був схожий. Старші люди, які знали обох, казали, що вони, як дві краплини води. А він і не ображався, а з часом почав обертатися на обидва імені. Постійно дивився на годинник, але не тому, що кудись поспішав, а тому, що дуже пишався ним. На руці красувався нещодавно куплений Rolex, правда годинник був несправжнім, і на звороті було написано Rolliks, але цей факт тішив його ще більше і він завжди жартував, що всесвітньо відомий бренд підлаштовується під його гурт.

Чуб: ─ То ти, куме, ще не був у свідків Єгови в новій хаті? Там тепер буде добра пиятика! Якби тільки нам не спізнити…Що за дідько! Дивись! Дивись, Панасе!..

Кум Панас: ─ А що?

Чуб: ─ Як то, що? Тачки нема!

Кум Панас: ─ Що за біс?! Справді нема машини!

Чуб: ─ Ну й нехай. Не можна пропускати те дійство. По дорозі заїдемо на дільницю і напишемо заяву про викрадення. Викликай таксі!

Кум Панас: ─ Та яке таксі? Поки воно доїде, то всі дійдуть до кондиції без нас. Треба на метро.

Чуб: (важко зітхаючи) ─ Метро, то метро. Аби не заблукати там…

Так почимчикували куми в сторону величезної літери «М»… А тим часом загляньмо до квартири Чуба, де залишилася одна Оксана.

Красуня вертілася перед дзеркалом, накладаючи легкий макіяж, та наспівувала «…сховай подалі свої коштовні речі й будь…». І настільки захопилася вона тим, що не помітила, як в квартиру хтось зайшов (мабуть Чуб, як завжди, забув замкнути двері і вже двадцять хвилин хтось спостерігав за нею, не відводячи погляду). Аж раптом за спиною щось впало, дівчина обернулась і побачила Вакулу. Можливо він навіть трохи почервонів, та за бородою того видно не було, що й врятувало його статус суворого та непохитного рокера, який він сам же і зруйнує вже за мить.

Оксана: (суворо) ─ Чого прийшов? Сховище для біженців більше не здаємо! Ох, вічно пронюхають, коли батька вдома немає.

Вакула: ─ Та не треба мені сховища, я до тебе прийшов!

Оксана: ─ І нащо ж ти до мене прийшов?

Вакула: (посміхаючись) ─ Побачити тебе хотів.

Оксана: ─ Купуєш квиток, ідеш на концерт, дивишся – профіт.

Вакула відкрив рот, щоб щось сказати, але в той час в квартиру, збиваючи хлопця з ніг, влетіла (може хтось замкне вже ці двері, а то прохідний двір, а не помешкання) дредаста дівчина Катруся. В очах у неї палали іскорки дитячого щастя, та сама вона називала це «поглядом Дияволиці».

Катруся: (не помічає Вакулу, який досі знайомиться з підлогою) ─ Оксано, скільки можна марафетитися? Збирайся швидко, а то ж запізнимось!

Оксана: ─ Та вже йду.

Вакула: (піднімаючись) ─ І куди це ви зібралися?

Оксана: Не твоя справа!

Катруся: ─ Та ось, батько новий мікрофон подарував. Тестувати їдемо.

Вакула: ─ Ні, так не піде. Треба ж…

Оксана: (перебиває його) ─ Ти чого приходив? Подивитися? Подивився? А тепер гуля…яяй. (пхає його до виходу)

Вакула: ─ Оксано, я ж з тобою бути хочу. Заміж тебе покличу. Гурт спільний створимо.

Катруся: (замріяно) ─ Оце так кохання!

Оксана: (до Катрусі) ─ Та помовч ти! (повертається до хлопця) Зі мною бути хочеш? Гурт спільний хочеш? (розгублено озирається навкруги і помічає мікрофон в руці подруги) От принесеш мікрофон, як в самої цариці, тоді й поговоримо, а зараз геть з очей моїх!

Вакула: ─ Та де ж я його візьму?

Оксана: ─ От в Тетяни І і бери або шукай, де хочеш. (випихає Вакулу за двері і нарешті замикає їх) Ох, нарешті спекалася.

Катруся: – Навіщо ти так? Він же кохає тебе.

Оксана: (розуміє, що накоїла і з жалем) ─ Чекай мене надворі, зараз повимикаю світло і прийду.

Катруся киває і виходить з квартири.

Оксана: (пошепки) ─ Хай і без мікрофону прийде, все одно піду за нього. (вимикає світло і йде)

***

В ці хвилини Чуб з кумом, вже написавши заяву про викрадення, спускалися в метро. Здавалося, що воно жило окремо від зовнішнього світу. Стільки людей куми востаннє бачили на ZaxidFest, й то на ще більш п’яну голову, ніж зараз. Та як не крути, а жоден з них не був Мойсеєм, і потік людей перед ними навіть не думав розступатися, тому довелося заходити й зливатися з ним, і сталося так, що загубили вони один одного та, оцінивши ситуацію, яка складалася, кожен пішов в своєму напрямку…


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Побічний ефект

Нещодавно у мене була змога вступити у досить цікаву дискусію. Люди, із якими  вів розмову були, так би мовити “із іншого покоління”. Ми і справді ...