Огляд альбому “13” гурту Black Sabbath. Перекладено спеціально для “Крок у Rock”

0

Огляд альбому “13” гурту Black Sabbath. Перекладено спеціально для “Крок у Рок”

Важкий метал зазнав незліченні зміни з 1978 року, коли Black Sabbath випустили останній повний студійний альбом з Оззі Осборном на вокалі. Під назвою “Never Say Die!”, автор цих рядків був присутній під час його мікшування. Стрічки відтворювалися в страшному обсязі, тому Оззі був змушений залишити свій номер – і в той час це здавалося найкращим, що вони коли-небудь робили. Після виходу альбому ця думка стала хибною, але це вже інша історія …

Sabbath можливо і є батьками-засновниками металу але немає ніякої можливості передбачити, як сцена буде розвиватися – музичні мутації протягом десятиліть. Враховуючи інтенсивність, яка характеризує сучасну сцену їх рішення перегрупувати три четверті свого “класичного” складу в кращому випадку амбітним, в гіршому випадку помилковим.

Прослуховування перших двох треків на 13, дало мені зрозуміти, що їх спадщина тисне їм на голови. “The End Of The Beginning” стала доволі стриманою але цікавою, “Rewind the future to the past” лірично підкреслила боротьбу з труднощами Саббатів в спробі повернути славу старого. “God Is Dead?” намагається його повторити. Але, так чи інакше, це схоже на погану ксерокопію.

“Loner” ​​б’є і надає перші справжні, викручуючі хребет емоції. Вона повна коливаючих загроз, також присутній архетипічний грув, навіть отримала верещання Оззі “Alright now!”, як він зробив на “Sweet Leaf back in ’71”. Святі горщики. Він стає краще. “Zeitgeist” звучить подібно до “Planet Caravan”, пізніше забезпечується смачна зміна темпу в “Age Of Reason”. Тоні Айоммі “нарізає” соло звивисто і загрозливо. Бас Гізера Батлера тремтить, як наближаючийся землетрус.

“Live Forever” зберігає інтенсивність але “Damaged Soul” піднімає ставки ще вище. У альбомі “13” це безумовного переможець; вільна і смертельна доза думового блюзу, виглядає наче він був нокаутований опівночі в гаражі “Solihull” після дня в бою. Оззі входить в самого себе, чудова гармоніка, що робить класичний “Саббатизм”: «‘Dying is easy – it’s living that’s hard’ та ‘I’m losing the battle between Satan and God. The cataract of darkness forms fully. The long black night begins…”

“Dear Father” маскує його розповідь про помсту наркозалежним батькам; тотальна наркотична “Methademic” має свої корені в “Vol. 4 Snowblind ” в той час як в “Peace Of Mind” Оззі перероблює свою крекінг-персону в інший стан. І якщо ви уважно прислухатися до “Pariah” можна почути пластиковість пальців Айоммі, він може бути недосконалим, але це “коронний” елемент звуку Sabbath.

Притензії? Немає Білла Варда, заміна барабанщика Бредом Вілком трошки метушлива і викликає трішки не ті відчуття. Крім того, Рік Рубін не Роджер Бейн, виробництво могло бути набагато більш примітивнішим. І загальною тривалістю близько 70 хвилин у виданні Deluxe, альбом здається занадто довгим. Проте, цього повернення ніхто не очікував у таких маштабах.

9/10

Огляд- Джефф Бартон

Переклад – Роман Сапожніков


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні