У чому полягають недоліки та складнощі, коли ми говоримо про українську важку сцену? Навіть не знаю з чого почати. Якщо подивитись на цю ситуацію загалом, то може здатись, що шукати вихід із цього положення безнадійно але він існує. Перший крок – це усвідомити помилки та проблеми.
Проблемою номер один у нашій, так само як і в інших сусідніх країнах є те, що ми звикли до «халяви». Будь який альбом, будь то повноформатний, EP чи LP реліз – це неймовірно важка праця, досвід, переживання та безмежні емоції скриті в кожній пісні, в кожному ударі струн та ноті, що звучить. І це вже не кажучи про фінанси покладені на сам запис та важкі години безперервної роботи. А що ж робимо ми? Одна хвилина і будь який реліз опиняється на нашому гаджеті. І це призвело до того, що ми стали неймовірно «зажрані». Запитайте себе, коли востаннє ви отримали задоволення від прослуховування релізу, без, на вашу думку «обґрунтованої» критики чи псевдо коментарів про те, що «вони вже не такі як раніше». Вокаліст гурту «5diez» Євгеній «Женк» Бєлоусов в одному із своїх інтерв’ю говорив про цю проблему. «Женк» розповідав про те, що ніхто не цінить роботу гурту. Дієзи довго працювали над альбомом «Пандемія», який світ побачив 2009 року та вклали у нього весь свій накопичений роками досвід та сили але ніхто не оцінив цю роботу по заслузі, по тій причині, що завантажити альбом за пару кліків це не так важко але такі релізи слухач насправді не цінить. Зовсім інша річ, коли ти чекаєш на реліз платиш за нього зовсім не велику суму і тоді отримуєш зовсім інше враження. Спробуйте і ви я думаю вам це сподобається. Ви ж не хоче, щоб на вас подали судовий позов, як це зробив Ларс Ульріх, барабанщик Metallica, коли знайшов декількох фанатів, які завантажили їх записи безкоштовно. Звісно така тенденція не скоро прийде до нашої країни, якщо ми і надалі будемо відноситись до цього так безтурботно.
Друга по масштабності проблема – це лейбли. Чи можете ви назвати декілька українських лейблів окрім «ІНША МУЗИКА», які здатні допомогти гурту, як це роблять за кордоном? Закладаюсь, що не знаєте. Насправді в Україні їх достатньо але чи є від них реальна користь? Ні, немає. І великий відсоток цієї безпомічності відіграє саме пункт №1. Як лейбл може заробляти, якщо ніхто не купує диски та live DVD? Ніхто не стане фінансувати гурт, який не здатен повернути витрачені на них кошти. В нашій державі, тільки завдяки живому концерту, музиканти можуть справді заробити (хоча і це насправді смішно звучить адже такі гурти можна перерахувати на пальцях однієї руки). То навіщо тоді підписувати контракт із українським лейблом? Наразі я бачу в цьому ніякого сенсу. Ви маєте зрозуміти, що я не звинувачую власників цих організацій, я звинувачую наш менталітет, адже саме він є прихованою, внутрішньою проблемою.
Третім пунктом є саме наш менталітет, про який ви вже встигли прочитати раніше. Окрім того, що саме він є причиною, через яку існують два попередні, він обмежує, сковує, ставить певні рамки, як для гуртів, так і для організаторів концертів чи фестивалів. Прихильники важкої музики, чомусь звикли до таких речей, як «стереотипи», «перевага жанру», та «зневага» до гуртів, які грають на їхню думку у «неправильному» жанрі. Досить багато людей, які відвідують концерти чи фестивалі – це люди, які все життя слухають «Цоя», «КИШ» і тому подібне, їм абсолютно не цікава інша музика, вони застрягли десь там, далеко поза нашим часом і не хочуть приймати його. Їм не цікаво нічого, окрім як «набухатись» та трусити головою під БУДЬ ЯКУ музику. Як ви гадаєте чи хочеться гуртам виступати перед такою публікою? Інша частина просто не признає інші жанри, окрім поп-року чи панк-року або старого доброго треш металу і т.д. Скажіть навіщо обмежувати себе? В Україні, так як і по всьому світу повно неперевершених гуртів, які грають неймовірну музику і жанри їх коливають від поп-панка до дез-метала. Натомість ми звикли обмежуватись знайомим нам колом і не відкривати більш нічого нового для себе. В мене є до сто біса знайомих, які роками не оновлюють свій плейлист, думаю у вас також є декілька таких. Моя вам порада, спробуйте підсадити їх на щось нове. Порадьте їх хорошу музику і не важливо, яке жанрове клеймо вона носитиме.
Четвертим і дуже цікавим пунктом є наші вітчизняні фестивалі. І діло не в їх організації, місцезнаходженні чи в ще чомусь іншому, ні, якраз ці моменти виконано на тверду п’ятірку. Діло в тому, як організація займається відбором учасників на сам фестиваль. Я думаю кожен із вас знайомий із таким явищем. Можу побитись об заклад, що дев’ять із десяти отримували повідомлення: «Привіт, проголосуй за мій гурт і бла, бла, бла…». Мені також доводилось відправляти такі повідомлення всім своїм друзям та знайомим. Це придумали не для того, щоб вияснити, який учасник найкращий – це піар самого фестивалю. Відкрию вам великий секрет, всім байдуже до таких гуртів. І під всіма я маю на увазі, як організацію так і людей, які голосують, за виключенням десятка другого, який справді хоче побачити певний гурт на фестивалі. Єдиним виключенням є лише декілька фестивалів. І причина в тому, що вони тепер не потребують реклами та піару, про них уже знає чи не кожен «роканізований» українець. Звісно у медалі дві сторони, з одного боку «відбір» дає змогу молодим командам відчути атмосферу фестивалю і для багатьох гуртів це єдина можливість пережити щось насправді вражаюче за масштабами. Та з іншого боку як не подивись це абсолютно неправильно. Думаю ви і самі були свідками того, як справді сильні гурти програють такі голосування і пролітають. Цей рік не став виключенням. Річ у тому, що такі гурти програють на «відборах» тим, кому ще рано думати про поняття «фестиваль» і це м’яко кажучи. Відверто – це мене досі обурює. Я не розумію чому такі бенди взагалі мають проходити якісь кляті голосування. Вони підіймають рівень самого шоу. Але й справді краще запросити якихось богом забутих хлопчиськ, які не здатні ні грати ані показати рівень на сцені але ж вони набрали більше «Голосів», тому окей. Хочу звернутись до організаторів. Я та тисячі українців по всій Україні вдячні вам за роботу, яку ви виконуєте, це піднімає нашу сцену із колін ви – надія, завдяки вашим діям інколи пролітає думка, що все не так і погано. Проте я прошу вас задуматись над якістю фестивалю, а саме про ці псевдо відбори, вони радше підривають репутацію фестивалів ніж додають престижу. У нашій країні безліч гуртів на високому рівні, зверніть на них увагу, не варто нехтувати гуртом лише тому, що у нього менше прихильників у спільноті ніж в іншого, це все стане не суттєво після виступу, саме тоді ви зрозумієте, що не помилились у своєму виборі. Я міг би перерахувати більше десятка гуртів, які заслуговують на те, щоб їх почули але на жаль вони так і залишаються поза увагою. Не знаю як довго ще триватиме така тенденція та сподіваюсь, що це скоро зміниться.
Існує ще дуже багато проблем але останньою на сьогодні стане політична система музики. Так, політика присутня повсюди. Я маю на увазі, що музична «кар’єра» це і є та сама політика. Якщо ти хочеш досягнути успіху, треба мати гроші, багато грошей та звісно зв’язки. Без цих двох пунктів не варто навіть починати все це і в цьому і полягає іронія. Добре, я згоден із тим, що багато грошей витрачається на самі інструменти, поїздки, репетиції, навіть є практика у деяких організаторів брати гроші за те, щоб виступити на якомусь концерті, коли хедлайнерами є потужні Parkway Drive і т.д. І це вибір самого гурту чи платити їм за це чи ні. Із цими речами я мирюсь, це невід’ємна частина але от що насправді дико, так це зв’язки. Без цього пункту тобі не пробитись далі найменшого андеграунд клубу твого міста. Тобі весь час потрібно спілкуватись із іншими, шукати шляхи на інші міста та робити все можливе для того, щоб якимось чином пропіарити гурт. Я не кажу, що це вже зовсім погано, у цьому є свої плюси, нові знайомства і безцінний досвід але це неправильно. Так не має бути, ці чинники не мають керувати успіхом гурту проте на сьогоднішній момент, така практика існує.
Я намагався порушити найважливіші проблеми і якщо когось образили мої слова, тоді вам слід спуститись із небес на землю. Найгірше у цьому те, що це ніколи не зміниться, якщо ми і надалі будемо закривати на все очі та існувати під диктовку великої сірої маси. Прийшов час щось змінити. І давайте почнемо із себе, якщо кожен із нас зміниться на краще, змінить свої погляди на встановлені нашим соціумом правила буття, то наше життя стане краще, і це стосується не тільки музикантів. Ми можемо зробити на світ навколо нас краще або і надалі спотворювати його. Я свій вже зробив. Далі вибір за вами.
Автор: Жека [Ruke] Жигайло
Comments:
Коментарі відсутні