Прозоров (ex-ТОЛ, ПНД) у Дніпропетровську 25.01.2015

0

Під кінець січня до Дніпропетровську завітав один з найяскравіших представників альтернативної музики Василь Прозоров з авторською програмою «Дім».

Усе дійство проходило у невеликому клубі «Залатаний барабан». З впевненістю можу сказати, що це був один з самих неординарних заходів, який бачив цей заклад.

По-перше, зазвичай слухачі підтягуються після початку концерту, в цей день люди почали прибувати аж за годину. Ось наскільки була важлива ця подія для дніпровських шанувальників! Та перспектива зайняти нормальне місце у залі також відіграла свою роль.

По-друге, неймовірна кількість відвідувачів. О пів на сьому ми ще знаходились у коридорі (у цей час Прозоров та звукач знаходилися у залі і впродовж 40-45 хвилин ретельно відстроювали апарат) та шуткували, що Барабан лусне від такої купи народу. А під початок концерту здивування не мало меж – місця реально не вистачало. Власники клубу та організатор робили усе можливе, аби розташувати усіх бажаючих у залі якомога краще.

По-третє, вражаюча атмосфера, але про це буде йти мова трохи пізніше.

Ось, о сьомій годині людей стали запускати та розміщувати у залі. Ще одна деталь, що додавала незвичайності цьому вечору – мішки, на яких повинні були розміститися люди («сидячі» концерти в «Барабані» раніше не проходили) та тьмяне світло від лампи, яка знаходилась на сцені. Ось вона, по-справжньому, двозначна «лампова» атмосфера. Сам Василь не змушував довго чекати і через хвилин десять вийшов на сцену.
2

Перед виступом виконавиць провів бесіду зі слухачами. Сповістив про те, що розглядалася вірогідність відкласти чи відмінити виступ, у зв’язку з подіями у Маріуполі. Після чого з цього ж приводу залі запанувала хвилина мовчання… На цьому спілкування не закінчувалося, кожний охочий мав змогу задавати питання між блоками пісень або писати їх на спеціально відведених листках, які знаходилися у кутку сцени. Після цих дій Прозоров попрохав усіх вимкнути свої телефони, аби весь зал був як одне ціле і ніхто не відволікався, після чого розпочав виступ зі слів «Мені шкода тих людей, що живуть у місті…» і з-під його рук застогнала гітара, яка заграла нову пісню.

Виконавши ще шість пісень, Василь почав відповідати на запитання слухачів, які почали потроху приходити в себе від несамовитої лірики виконавця. Першим було питання, яке було досить передбачуване:

– Чи повернетесь ви до ТОЛу? Чи бажаєте Ви цього?
– Вірогідність завжди є, але я цього не хочу, не хочу повертатися. Тому вірогідність мого повернення зменшується.

Далі з натовпу пролунало друге питання:

– Що Вас надихає?
– Після двох років після ТОЛу… Моя сім’я, природа, надія… Саме віра у людей, у Творця… Одним словом мене надихає життя. Відносно нове життя.

(мабуть, кожен захід, що проводиться зараз не обходиться без політики)

– Ваше політичне ставлення?
– Мабуть, вже ніяк не ставлюся. Тому, що усе це все не справжнє, не природнє. Так, мабуть, я вас сьогодні дістану своїм «природнє».

– Ви у селищі зараз проживаєте?
– Так, і стараюсь без причини звідти не виїжджати. У мене там живуть маленький син, дві собаки, ми ще хочемо козу завести…

Після довгих філософських міркувань про світ та природу, Василь розпочав другий блок своєї програми. Словами не описати тих відчуттів, які супроводжують на його концерті. Неймовірна подача зі сторони виконавця, відповідна реакція залу – кожна пісня зривала гучні оплески та вигуки слухачів. У переповненому залі де-не-де луною відбивались тексти пісень, кожен шанувальник, пориначи з головою під чарівні звуки у потаємні куточки своєї душі та у спогади, мимоволі підспівував.

3

Після виконання другого блоку Василь поділився з нами майбутніми планами своєї творчості. За його словами, гурт оновив репетиції: додали більш щільного звучання, почали працювати з вокалісткою. Додали акустичний бас: «Взагалі ми хотіли контрабас, але такого мазохіста знайти дуже складно. Усе це стосується виїздів, якщо з гітарами хоч якось розібратися можна, то хто буде тягнути за собою такий інструмент як контрабас? Але ми ще над цим думаємо, якщо нас переконають, що це дійсно потрібно, то ми будемо шукати». Також гарні новини: можливо під кінець травня червня гурт у повному оновленому складі рушить туром містами України.

Далі послідкувала ще одна пісня і знову питання:

– Чи були страхи під час початку творчого шляху, що можуть не сприйняти?
– Ні, не було. Суть у тому, що якщо маєш якийсь страх, що може щось не вийти, то і не має сенсу починати. Якщо ти впевнений у своїх діях, то воно обов’язково «зайде». Чесно кажучи, я трохи «жухав», коли перший раз виступав з ПНД, бо думав, що налажаю, так як не дуже добре володію гітарою.

– Коли чекати альбом ПНД?
– Я його чекаю кожен день. Але розумію, що поки що недостатньо матеріалу, також є проблеми у репетиціях на відстані, так як я живу не у Києві, а ті бідолахи поки що мучаться. Під час цього туру я маю мету виправити помилку: не пам’ятаю жодного міста, де був би тверезим. Зараз я виправляю це. Хочу ввібрати у себе все те, що не побачив у тому стані. Кожне місто повне нових людей, архітектури та нових вражень… А щодо альбому, стопудів казати не буду, але можливо це станеться влітку.

– Чи виступите Ви на фестивалі Захід?
– Навряд чи. Поки що організатори вагаються.

– Чи складний був перехід у природу та відмова від людських благ?
– Коротко кажучи, ні. Коли я вперше приїхав туди, де зараз мешкаю, то мені здалося, що я там народився та просто довгий час не повертався.

Після цих питань пролунав фінальний блок пісень. Закінчився він кавером на пісню, яка вплинула на дитинство Василя – «Перемен». Потім він подякував за один з найкращих вечорів та запропонував повторити ще кілька пісень, на що натовп з радістю погодився. Але перед цим було задано ще пару питань:

– Питання музичного характеру: який нинішній статус музикальної культури в Україні, є якісь прогнози?
– Чесно кажучи, я вже не слідкую за цими новинами. З того, що мені потрапляє до рук, не можу вибрати жодний гурт, який би я зміг порадити та який вражав би. А прогнози для прихильників зовсім невтішні. Якщо музиканти продовжать так висловлювати свої думки, то це приведе до катастрофи. Відвертість – це добре. А не банальність і тупість. Хоча є і позитивна сторона: усе приходить з досвідом, з часом. Одним словом, немає того, що мені подобається із сучасної сцени.

– Ваші позитивні моменти з життя?
– В Києві було подібне запитання… Я перестав відмовлятися від любові і кохання. Так, саме від любові і кохання, бо це дві різні речі. Я впустив їх до свого життя, на зміну простим емоціям, пристрасті… Любов до сина, кохання до дружини. Зміна свідомості  – ось мої головні позитивні моменти. Любов forever!

Після такої надихаючої промови Василь виконав ще «М1» (яку до речі його мама називає «Шлягером») і завершив свою програмою повторивши пісню «Пингвинья (Время)».

4

Наостанок виконавець продовжив спілкуватися з шанувальниками, робити спільні фотографії та роздавати автографи усім бажаючим.

Ось так пройшов концерт ПНД в Дніпропетровську. Підводячи підсумки можу тільки сказати, що цей вечір відзначиться у пам’яті кожного відвідувача не просто як черговий концерт, а як справжня подія, так як лірика і сама промова Василя Прозорова торкнулася свідомості кожного, надихнула і дала масу думок, над якими після цього дня ми будемо ще довго розмірковувати.

Автор: Оля Андросова


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Мій Батько П’є

«Мій Батько П’є» – гурт, який пропагує здоровий спосіб життя й виступає проти алкоголю та цигарок. Не часто можна знайти команду з такими поглядами на ...