на фото Олександр Положинський і Юлія Парамонова
Ця стаття про людей, яким я страшенно заздрю. Вона про людей, які займаються улюбленою роботою. Але також вона про тих осіб, на плечах яких багато важкою рутинної, але дуже потрібної роботи. Простіше кажучи героями цієї статті стали менеджери і PR-менеджери українських музичних колективів. Або як я їх назвав в статті-“ті, що ховаються в тіні ”. Що вони розповіли-читайте далі.
Іванна Мартинів
З Морфінами я знайома досить давно, року з 2011, коли ми з колегою на радіо “Луцьк” вели передачу про метал. І от трапився нам “Тане сніг”, ще здивувалися тоді, мовляв, ого, українці таке роблять! Потім наші шляхи перетиналися неодноразово на фестивалі Respublica (де працюю керівником прес-служби).
А Морфіни толком познайомилися зі мною вже під час їхньго виступу в Луцьку в рамках Всеукраїнського туру 2015, коли хлопці о’їздили майже всю Україну й давали в нашому місті один із завершальних концертів. А потім, восени 2015, було: “слушай, надо встретиться”, пізніше запропонували разом працювати безпосередньо у PR-напрямку. Я з тих, хто вважає, що новий цікавий досвід, активність, подорожі і хороші люди навколо – це найважливіше у житті. А тут склалося так, що з’явилася можливість об’єднати все це у роботі з однією командою, то чому б і ні?)))
Що я можу сказати про Морфінів? Це не просто гурт, це справжня команда людей, які цілеспрямовано працюють у спільному напрямку. І ні, мене абсолютно не хвилює фактор М-Ж, немає різниці, з ким працювати, головне – знайти спільну мову. Мені з ними добре, все просто і по-сімейному. Незважаючи на переважно дистанційну роботу, ми вчимося синхронізовувати наші дії, працювати злагоджено. Ми виправляємо помилки один одного, ділимося досвідом. Все круто! Більше того – далі буде ще крутіше)
Марина Хромих
Підштовхнуло те, що я, почувши на той час записані кілька репетиційних записів, закохалася у творчість гурту і зрозуміла, що Фіолет – майбутнє української музики та культури)
Сергій Мартиненко
Особисто мене піхштовхнув один випадок: в 17 років у своєму рідному місті Біла Церква (Київська обл.) потрапив на виступ місцевого гурту «Нерозгадані». Після їхнього виступу зв’язався з ними і запропонував зробити для них фан-клуб, після чого мені запропонували спробувати себе в ролі PR-менеджера. Всі свої перші кроки в цьому робив сам, сам напрацьовував зв’язки, які мені допомогли б. Поступово став займатися повністю всім менеджментом гурту Нерозгадані, розсилав пісні на радіо, робив деякі інтерв’ю та вирішував концертні та інші питання. Я спілкувався і продовжую спілкуватися з PR-менеджерами і менеджерами деяких інших гуртів – в роботі це не завадить.
В гурт «БАРАХТА» мене покликала директор гурту Оксана Воробей. На початку вересня 2015 року почав працювати з гуртом. Чотири місяці співпрацював з двома гуртами, але 95% сил віддавав новій команді. Бажання не сидіти на одному місці, а просуватися, дало зрозуміти, що потрібно йти з гурту «Нерозгадані». Рішення було досить складним, але обдуманим. Для себе зрозумів, що «БАРАХТА» – саме той гурт, з яким я хочу працювати!
У гурту «БАРАХТА» крім мене як PR-менеджера є директор/менеджер Оксана Воробей і концертний менеджер Ігор Крещенко, який приєднався до команди нещодавно. За час плідної співпраці гурт «БАРАХТА», крім концертів і виступів на фестивалях, давав інтерв’ю деяким радіостанціям і виданням. Також випустив у цьому році два сингли: «Вже нема» та «Моя», і підписав контракт з лейблом «MOON Records», про що писали різні ресурси. Гурт ставить акцент на якісну європейську музику, що дає свої плоди. У кожного є свої напрацювання, свої методи. Але Оксані Воробей, яка є співзасновником гурту, належить найбільше проробленої роботи.
Від піару гурту залежить дуже багато чого – як його впізнаваність, так і кількість відвідувачів концертів. У цьому році ще більше роботи. Про результати можна буде дізнатися вже дуже скоро!
Юлія Парамонова
Я сім років працювала в політиці, була прес-секретарем різноманітних кандидатів та партій, а три роки тому вирішила спробувати свої сили в піарі в сфері шоу-бізнесу. З дитинства мріяла працювати з музикантами, а самі музичні інструменти та процес створення пісень завжди викликали в мене цілу гаму емоцій та почуттів, – це абсолютна та незбагненна магія.
Моя робота як піар-менеджера музичних гуртів почалася з гурту Тартак, і це – яскравий приклад того, що мрії здійснюються, якщо правильно поставити простору цілі та окреслити свої бажання. Перш ніж почати співпрацю з легендарним для української музики гуртом, я була палкою прихильницею Тартак’у, їздила на концерти та фести, постійно слухала пісні.
Наразі Тартак перебуває у творчій відпустці, а сам Сашко Положинський знайшов себе в новому проекті «Був’є». Я почала співпрацю з відомим не тільки в Україні, а й далеко за її межами, гуртом «Kozak System». Музику «своїх» обожнюю, вважаю їх своєю родиною, тому співпраця приносить суцільне задоволення. Часто кажу про те, що, на жаль чи на щастя, не вмію працювати з тими музикантами, чию музику сама не люблю та не слухаю.
Саме тому часто кажу про них «мої козаки».
«Мої» в даному випадку – це поклик серця, знак самовідданості та любові до музикантів, з якими я маю честь працювати.
Обожнюю їздити на концерти та фестивалі з гуртами: якщо немає нагальної потреби моєї присутності за лаштунками, обожнюю блукати в натовпі, вловлювати емоції глядачів, відчувати їх настрої.
Як правильно кажуть, «насолоджуйтеся тим, що ви робите – і ви ніколи не будете працювати». Тож я не «працюю піар-менеджером» – я цим живу і насолоджуюся кожною піснею, кожним виступом, кожним успіхом «моїх» хлопців.
Оксана Ліщук
У мене нема освіти журналіста, я не співаю і не граю на жодному інструменті. Працювати в музичній сфері не було в моїх планах, все вийшло випадково. Я не дівчинка, якій по приколу тусуватися з музикантами заради фоток. До речі, про фото. За рік роботи з MegamasS у нас нема жодної спільної світлини.J Звання «менеджер гурту» й «організатор концертів» підкріпляю діями, хоч іноді здається, що необхідно робити більше.
На даний момент працюю з Kill First і MegamasS. Хоч це не робота, скоріше – наша спільна справа. Вважаю, що менеджер гурту – це людина, яка не вміє грати на інструментах, але знає, як мають грати його музиканти.
Kill First – це сім’я. З Владом (гітара) і Вовою (барабани) ми разом з першого дня існування гурту, з 2011 року. З ними цікаво, оскільки Kill First повністю захоплений творчим процесом. Хлопці прислухаються до мене щодо музики, ми разом коректуємо й плануємо. До речі, зараз у них затишшя, але це ненадовго, вони готують дещо нове.
З MegamasS познайомилася, коли привезла їх з концертом в Запоріжжя у квітні 2015. Так багато людей на метал-концерті у нас в ЗП не збиралося, напевно, з 2010. Загалом після цього й почали працювати. Хлопці запропонували співробітництво, я погодилася. Якась вища сила нас звела разом.J З ними комфортно, оскільки вони досвідчені, вони – готовий продукт і няньчити їх не потрібно. Творчість лежить на плечах у хлопців, в основному Олексія Шерхана. Я займаюся різними орг. моментами. Також Шерхан керує більшістю орг. процесів. Наприклад, нещодавній «Ugarow Dvizh» – це його ідея й реалізація.
MegamasS для мене – скоріше духовний розвиток, ніж просто робота з крутим гуртом. З Шерханом у нас є якийсь зв’язок, на зразок телепатичного. Я багато чому в нього вчусь, не тільки щодо роботи з гуртом. MegamasS складні лише в одному – їх важко сприймати. Музика у них своєрідна й технічно складна, тексти Денайса надто філософські й глибокі, не для всіх, тут потрібно вникати в сенс. Тому намагаємося придумувати нові маневри в подачі матеріалу. Сподіваюся, що скоро MegamasS будуть збирати хороші сольники, а важка музыка в Україні вийде за рамки «лише» концертів та інтернету. Але цей тягар лежить не тільки на гуртах, менеджерах, організаторах, але й на публіці, яка зараз неохоче ходить на концерти.
Додам також, що дівчині складно заслужити повагу чоловіків у метал-світі. Тут нікого не цікавить розмір твоїх грудей, кого ти знаєш та інші жіночі дурниці, тут дивляться на конкретні дії. Є позитивний результат – отримуєш повагу.
Алеся Андреева
Моя історія дуже проста: почала я якось зустрічатися з чудовим хлопцем на ім’я Женя, зараз це вже мій коханий чоловік :). А ще – це саме той Женя, що заснував гурт «Біла Вежа» та наразі є бас-гітаристом гурту. Сама я за професією та досвідом ПРщик. Багато працювала в цій сфері, але завжди працювала на когось та в абсолютно різних напрямках. І якось одного разу ми подумали – а чому б не почати застосовувати всі свої вміння та досвід для розвитку гурту? Тим паче, я сама музикант, розуміюся на цьому, а ще дуже люблю творчість гурту «Біла Вежа» та вірю, що хлопці досягнуть чогось великого. А ще вся «Біла Вежа» – це мої друзі, яких я дуже люблю та знаю вже багато років. Так і розпочалася моя співпраця з гуртом «Біла Вежа» у якості PR-менеджера. І, скажу вам, добре це виходить! А все тому, що справа робиться із величезним задоволенням, зацікавленістю, вірою та любов’ю :)
Автор:Роман Мельник
Comments:
Коментарі відсутні