Музика. Яке коротке слово, а як багато значить. Вона завжди поруч. Коли нам добре ми слухаємо гучну, запальну, ритмічну і не задумуємось над словами-просто насолоджуємось. А коли погано-тягне на спокій та вслуховуєшся в кожне слово добиваючи себе. Більшість згадали себе читаючи це. А чи помітили ви, що не настрій обирає музику, а музика-настрій?
Якщо подумати, яку ж роль грає в нашому житті музика? І в простих людей, і в нашому рокерському, драйвовому житті? Мені стало цікаво і я вирішила порівняти ці дві категорії, що була видна грань між “людьми” та “рокерами”. Я провела опитування серед своїх друзів, ставлячи їх перед запитанням “Якщо завтра апокаліпсис, не стало світла, що робив би без записів коханих гуртів?
Відповіді простих людей:
Валерій: – ”Не скажу,то вульгарне”
Марія: – ”Я б залишилась на одинці зі своїми думками,адже хороша нагода послухати себе”
Таня: – ”Бухати,курити та розмножуватись.”
Відповіді рокерів:
Юля: – “Страшно про таке думати”
Андрій: – ”Взяв би гілку,уявляючи,що це моя улюблена гітара, і пригадував би свій плейлист в голос”
Міша: – “А я був готовий до цього запитання. Спеціально для таких випадків я роздруковую табулатуру для виконання пісень без світла,під акустику.” (Ах ти ж хитрюща курва!)
І один незалежний коментар:
Меля: – “Вже уявляю,як в людей починається ломка,бо нестача музики в крові… У когось одного заграв телефон і пішло… ТІЛО САМО ПУСТИЛОСЬ В ТАНЦІ І ШЕ ЗВІДКИСЬ ВЗЯЛОСЬ,ЩЕ 50 ТАНЦЮЮЧИХ ТІЛ ЯК В ІНДІЙСЬКОМУ ФІЛЬМІ!”
Ну а на мою думку все буде саме так:
День перший. Погас останній промінчик Сонця на Землі і в моїй душі. Капля поту проступила з чола і стрімко спустилась. Дихати стало тяжко. З очей пішла вода. Ритм серця порушено. Тривожно ковтаю слину. Моя музика –зникла. Щоб геть не зійти з розуму буду вести цей щоденник.
День другий. Мені здається,що я починаю чути дивні звуки. Я їх чула до появи навушників в моєму житті. Все вело до того, що це-голоси ідіотів. Вони говорять часто і багато. Мені нічим захистити свої вуха! Охоплює паніка. Я починаю мимоволі дізнаватись ціну бульби на «ринку», точку де її дешевше вхопити можна і взагалі, яка в нас влада. Але вони подумали, що занадто мало над мною знущались і вирішили мені розповісти про чоловіка Лариси, який зраджує їй з двоюрідною сестрою її тітки по маминій лінії. Ще декілька таких фактів і почнеться процес деградації.
День третій. Згадала всі можливі молитви і почала молитись Богу Вітру, Землі, Марсу, Зевсі, Венері і згадала ще, яких ми там вчили в школі на уроках зарубіжної літератури, за повернення музики. Безвихідь. Беруть судоми. Все частіше сиджу в темному куточку в обіймах зі своїми колінами і хитаюсь вперед-назад, вперед – назад… АХАХХАХ. Рятуйте.
4й день. Згадую свої аудіо. Як просто кайфувала від їх звучання… Як мої спроби підспівати іноземним гуртам, абсолютно не знаючи їхньої мови,були схожі на обряд екзорцизму… Як кожну таку спробу супроводжував сусід священик, який обливав мене святою водою… Як віруючі люди з мого та сусіднього села – з’їхали. Дурепа я була,коли в такі моменти не називала себе щасливою. Помітила,що живу лише спогадами.
5й день. Не виходжу з свого куточку. На стіні з’явився напис “SOS” кров’ю. Люди крутять пальцем біля віска. Я не божевільна. Вони просто не розуміють… не розуміють… не розуміють… Так, заспокойся, зрозумій, це все втома, сприймай все спокійніше. Думки перестали пов’язуватись в щось логічне.
666й день. Здаюсь. З милом та мотузкою в руках я встаю на стільчик…
Автор: Анастасія Савицька
-
Tweet
