Країна чудес гурту “ІМІRA”. Інтерв’ю

0

Існує безліч жанрів у сучасній музиці, і серед набридлих нам одноманітних поп-пісень та подібних виконавців своє місце в українській музиці займають інді-гурти. З кожним роком з’являється все більше талановитих виконавців, які створють ні на що не схожу музику, насичують її текстами з глибоким сенсом, додають драйву та створюють власну філософію звучання. Саме до таких виконавців належить київський гурт IMIRA. Гурт був створений відносно нещодавно, але вже може похвалитися дебютним альбомом під назвою «imPOSSIBLE». Наразі гурт закінчив роботу над другою платівкою «Wonderland» і скоро збирається представити її світові. Про це і навіть більше в нашому інтерв’ю з гуртом IMIRA.


КуРок: Доброго дня, хлопці. Хочеться поставити питання, яке завжди цікавить слухачів. Розкажіть про назву гурту. Чому саме IMIRA?
Саша: Взагалі ми довго шукали назву. Але точно знали – назвою має бути одне слово, але так, щоб воно нічого конкретного не означало і класно звучало. Але це слово мало ж до нас звідкись прийти. У нас були два варіанти – Imagination та Miracle. Це притому, що спочатку взагалі було Mirror, як дзеркало. Але в останній день, коли ми закінчували перший альбом і потрібно було поставити крапку, назва прийшла сама. Зранку я натрапив на слово «mira», приїхав та сказав: «Ваня, а якщо назва буде Mira?». До того ми якраз думали, що все-таки назвою залишимо «ima». Потім якось з’єднали й вийшло «imira». І найцікавіше, що коли ми тільки придумали це, то в інтернеті нічого навіть не було з такою назвою. Навіть пишеш в пошук, а по запиту «imira» тільки ми. Аж потім з’явились якійсь там пілінги і так далі.
КуРок: Тобто ви із самого початку йшли на дива, чарівництва?
Саша: Я вважаю, що музика – це і є диво, магія. Загалом, у ній дійсно є щось чарівне. Музика надихає.
КуРок: У минулому альбомі «imPOSSIBLE» було всього 7 пісень, в альбомі «Wonderland» їх вже 12. Якщо уявити, що пісні є жителями цієї «Країни Чудес», то які вони, з якими характерами?
Саша: Кожна пісня – як окремий світ. Альбом – це як коридор з 12 дверима. Ти слухаєш пісню і ніби відкриваєш ці двері. Кожна пісня захоплює і веде тебе із самого початку. У них є свої шляхи, ти йдеш з ними крізь конфлікти, розвиваєшся й досягаєш катарсису, очищаєшся. Проте, в кінці часто залишається якась недомовка, там немає крапки, там є просто простір, бо ні в чому немає кінця, всюди є якесь продовження.
КуРок: Що вас надихнуло на написання цього альбому і яка його ідея?
Саша: Життя.
Ваня: Усе навкруги, всі події, що відбуваються. Печалі, радощі, любов, боротьба. І саме ця боротьба з проблемами та внутрішніми демонами.
Саша: І навіть якщо подивитися на обкладинку альбому, то там зображена боротьба. Ця обкладинка, за великим рахунком, і показує прагнення людини до росту, духовного росту. Пісні проводять через ці моменти, через проблеми, через біль, радість – через все.
КуРок: У вас вже був концерт-презентація альбому і він відбувався як закрита костюмована геловінська вечірка. Чому саме такий формат, для кого вона була відкритою? І що це взагалі за вечірка?
Саша: Спочатку це планувалося дійсно як міні-презентація. Але потім стало зрозуміло, що це не зовсім презентація. По-перше, альбом ще не встиг вийти, а по-друге, була обмежена кількість місць, тому що це був, фактично, квартирник і не було багато можливостей. Тому були запрошені лише найближчі – наші друзі, сім’ї. Було дуже душевно. А щодо презентації, то це буде вже більш масштабно, відбудеться повноцінний концерт 27 січня 2018 року. До цього альбом уже вийде.
КуРок: Трішки не в тему, але ми знаємо, що до лайв-презентації ви підготувалися по-повній. Нашу редакцію дуже зацікавили кексики з вашим лого. Як і кому прийшла ідея солодкого мерчу та чиї вмілі руки втілили її?
Саша: Це була ідея моєї дружини, і вона це все замовляла.
КуРок: Чи є у вас цікаві чи смішні історії, які траплялися під час запису альбому? Що вам запам’яталось?
Ваня: Так, у нас було багато таких моментів. Наприклад, з піснею «Crossroads», це наша перша пісня в альбомі. Ми її записали, і там всередині є програш саксофонний. Там саксофон і труба.
Саша: Я приніс трубу, а до того на ній взагалі не грав, я щось натрубив туди, Ваня на саксофоні. Ми так залишили і дуже довго так слухали цю пісню.
Ваня: Слухаєм, слухаєм, і мені якось дивно це звучить, а у Сані я ще не запитував. І ми якось вийшли на балкон, і я кажу: «Саня, от тебе не бентежить саксофон? Якось він звучить взагалі не в тему».
Саша: І я сказав: «Канєшно! Таке взагалі неможливо слухати». Просто ми так багато це слухали, так багато говорили, а в самому кінці оце на балконі. А потім ми змінили там гітару і все вписало.
КуРок: Так ви все ж залишили саксофон?
Саша: Ні, він туди не дуже вписувався. Саксофон дуже класно звучить у нас в декількох піснях, у нас Ваня шикарний саксофоніст. Хоча в нього саксофон старший, ніж наші батьки.
Ваня: Він весь перев’язаний, у жуйках, клапани западають, корки від пива, затички на верхньому клапані. Загалом, якось на сопельках, але тримається, грати можна.
КуРок: Ми знаємо, що зараз ви шукаєте спеціаліста з мультиплікації для створення відео. Чи могли би ви трошки розповісти про саму пісню й задумку відео?
Саша: Так. У нас є пісня «Magical», вона йде як повість про магічну, світлу людину, яка наповнює цей світ любов’ю і звільняє від зла. Сама пісня написана як розповідь, і ми хочемо так зробити кліп. Ми тільки нещодавно на цьому зійшлися, тому деталей ще не знаємо, але це точно буде мультиплікація. Нам вже пишуть, пропонують себе як мультиплікаторів, але нам спочатку самим треба сісти, обміркувати кожен кадр, зрозуміти, яким ми хочемо бачити відео. Сам кліп вийде, швидше за все, наступного року, але цього, можливо, випустимо відео на пісню «Сrossroads». Моя сестра знайшла дуже цікавий німий фільм ще початку 19 століття. І вона під нашу пісню зробила з цього фільму кліп, дуже незвично.
Ваня: Пісня про сильного мужчину. Вона провела дуже цікаві паралелі з цим фільмом. Це може здатися спочатку полістилістичним прийомом, але я коли подивився декілька разів, то подумав, що щось в цьому є таке тонке. Не знаю, я всюди шукаю глибинний сенс, і тут я його знайшов.

КуРок: Більшість гуртів приходять до своєї музики, орієнтуючись на закордонну. Чи є гурти, які вас надихають? Хто для вас класики жанру?
Саша: Бетховен, Шопен… (сміється) Ми ні на кого не рівняємось, але в нашу музику приносимо найкраще, що нас чіпляло за все наше життя в піснях. І ми намагаємося найвідвертіші почуття втілити в музиці. А оскільки музику ми слухаємо абсолютно різну, різні жанри.
Ваня: Саня, наприклад, слухає важку музику, а я більше по класиці.
Саша: Але, виявилось, що ми обидва слухали дуже довгий час російський реп, і це було дуже серйозно для нас. Ваня взагалі записав три альбоми в Краматорську, своєму рідному місті. І взагалі, в Краматорську досі чуваки в тачках слухають. А я свого часу, коли інтернет лише розвивався і інформації про реп було дуже мало, створив сайт rapway.com.ua, і тоді він так розкрутився, що його знали всі репери. Я сам відбирав туди музику і взагалі серйозно цим займався, тому ми в російському репі були не проїздом. Ваня дуже по класичній музиці обізнаний, вивчав, слухав її годинами з закритими очима. Я починав з Nirvana, потім перейшов на російський реп, а потім вже на важку музику, ритмічну. Потім ми так поєднались, що я приніс драйвовість, а Ваня мелодійність, і тому ці речі гарно поєднані. Я, до речі, давно шукав таке поєднання і музику, де були би поєднані драйвовість і важкість з мелодійністю і легкістю. Бо у важкій музиці є багато такого неприємного, грубого, і дуже рідко можна знайти якусь витонченість. У цьому плані, я думаю, IMIRA намацала цю грань між важкістю й легкістю.
Ваня: Балансуєм, як на канаті. Канатоходці.
КуРок: Головне – не додати туди російського репу.
Ваня: Ну, російський реп теж різний є.
Саша: В IMIRA немає місця російському репу. Хоча в нас є пісня, де є такий речетативний момент.
КуРок: Які в вас є захоплення? Окрім музики, звісно.
Вова: Я навчаю дітей, працюю в музичній школі – це теж моє захоплення, такий собі челендж, який я кожен раз долаю, як з дітьми, так і з дорослими. Усе, що я роблю, пов’язане з барабанами. Але це не те щоб захоплення, це – сенс усього життя. А все інше – це вже проводити час з сім’єю, з друзями. Це і є захоплення, а все решта – барахло.
Саша: До речі, Вова до нас так і прийшов. Моя двоюрідна сестра зацікавилась барабанами і хотіла знайти собі вчителя. Прийшла, записалась і розказувала, який там класний чувак, як він гарно все вчить. І потім була якась вечірка і сестра сказала, що її вчитель туди йде і я не знаю, як так склалось, що ми все ж опинилися на тій вечірці , там познайомились. Після вечірки приїхали сюди, заграли разом. А двоюрідна сестра моя закинула барабани. Тому, фактично, це все було для того, щоб Вова до нас приєднався. Якийсь такий збіг, доля.
Ваня: Крім музики немає захоплень. Я, до речі, пишу інструментальну, фортепіанну музику. Її не можна назвати класикою, бо класика витримана часом. Але, тим не менш, нещодавно мені надіслали відео, де поставили балет з моєю музикою. І весь свій час віддаю музиці. Мені батько розповідав давно притчу про посудину з водою. Взяв мужчина цю посудину з водою – можливостями, і порожні склянки. Якщо ти свої можливості будеш заливати в різні склянки, то в результаті ніде не буде нічого повного. І до мене дійшло, що музика – це та склянка, в яку хочеться лити найбільше води.
Саша: Ну, я цікавлюсь веб-дизайном, графікою і так далі. Роблю сайти. Окрім того, я люблю спорт, особливо баскетбол, від якого взагалі шаленію. А вільний час, окрім музики, я проводжу із сім’єю, граю з донькою маленькою в різні ігри.
КуРок: Зрозуміло, як ви зустрілися з Вовою. А як зустрілися ви двоє?
Ваня: Це дуже цікава історія. Сашу я заочно знав дуже давно. У мене є друг, який постійно говорив про Сашу. Я приходив у місце, де він працював, але якось так виходило, що ми не зустрічались. Ми навчалися в одному університеті, на одному потоці, і жодного разу не побачилися. Одного разу мені дзвонить друг (я тоді працював на СТБ музичним редактором) і говорить: «Давай швидко сюди!» Але якось не вийшло, я подумав, що дуже дивно це все і не приїхав, а я ще на той час був дуже асоціальний, як у коконі. У мене бувають періоди, коли я закриваюся від усіх, і це один з них. Але друг мій хлопець наполегливий, і весь час дзвонив, так що я одного разу подумав, що треба спробувати, приїхав до нього додому, а там сидить Саша, і взагалі багато людей, мені аж стало незручно. Але потім ми якось розговорились і виявилося, що ми з Сашою музику в одних програмах писали, репом займались, буквально з язика знімали слова один одного. Потім він запропонував приїхати до нього, в нього тоді була студія. Взагалі, це був гараж, але тим не менш, Саша там все облаштував. Там все обклеїв лотками з-під яєць, акустично все зробив, все правильно стоїть. І ми зразу почали імпровізувати, у перший же день. Я хвилювався, але потім розслабився, ми почали щось наспівувати, і в нас виходило. А потім сіли й записали першу пісню за два дні.
Саша: І якось так виходить, що моменти, які подобаються одному, автоматично подобаються й іншому, навіть казати не треба. І ми були як в єдиному потоці. Тому пісні йшли просто в імпровізаціях, і нова пісня могла написатися за 30 хв буквально. Деякі за день. А весь час йде на те, щоб зробити аранжування, написати текст, записати це і так далі.
КуРок: Тексти – це спільна робота?
Ваня: Взагалі спільна, але це більше все Саша робить.
Саша: Суперечливе питання. Це спільна робота. Механізм дуже цікавий. Знову-таки, ми пишемо музику в імпровізаціях, тобто, найчастіше, я на гітарі награю, а Ваня підспівує. І ми це записуємо, бо в цих вокальних імпровізаціях Ваня не думає, як співати і про що співати, а просто видає звуки. Потім, коли я прослуховую аудіозаписи, я чую окремі слова, тобто, все вже є. Тематика пісні вже є. Я розумію, про що ця пісня, чому вона до нас прийшла, як вона стосується того, що в житті відбувається. І кожна пісня така. Ми починаємо вже писати відносно того, що було в імпровізації, і воно дуже схоже фонетично. Тобто, якщо послухати найперші імпровізації, а потім з готовим текстом, то фонетично звуки збігаються. Але часто буває, що одразу готові цілі фрази, я їх трошки потім корегую. Тобто, виходить, що кожна пісня до нас приходить вже з якимсь сенсом, і ми її лише інтерпретуємо.
КуРок: Ким ви себе бачити за 5 років? Всесвітні тури, величезні стадіони?
Ваня: Взагалі, коли ми виступаємо на сцені, то мене дуже надихає це почуття єднання з людьми. Це таке почуття, коли ти залежиш від натовпу, а натовп від тебе, і весь цей зв’язок перетворюється на щось дивовижне. Я вважаю, що музика – це найкращі ліки, що ціль музики – полегшити людські страждання. Що краще ми з цим будемо справлятись, то більше людей це буде відчувати. Ми будемо віддавати, і люди будуть віддавати. Я, звісно, не Ванга, але щось таке бачу, якимись відголосками. У нас великі амбіції і великі плани.
КуРок: Можливо, хочете щось побажати нашим читачам?
Саша: Слухайте більше хорошої музики, знаходьте унікальну музику, насолоджуйтеся магічними моментами в житті. І ми, як гурт, намагатимемося дарувати такі відчуття людям.

 

Linara Eiden | Krock-y-ROCK


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Dirkschneider в Дніпрі 13.11.16 | фотозвіт

  Для усіх поціновувачів металу, неділя 13 листопада, відмітилась грандіозною подією. Проект «DIRKSCHNEIDER» в рамках великого світового турне «Back to the roots world tour 2016» ...