No limits: вихід за рамки на концерті у Львові

0

«Андеграунд» – гучне, модне слово, яким зараз називають практично всі події, що відбуваються в колах прогресивної молоді. «Андеграундний» Львів – дещо дійсно унікальне, адже де як не в «культурній столиці України» розвиватись молодіжним гуртам, чиї учасники дуже амбітні та яскраві особистості. Сьогодні не треба ходити далеко, аби насолодитись живим авторським виконанням. Тому коли йшла на концерт ще тоді не дуже знайомого мені бенду «No Limits», чомусь була впевнена – обіцянку «БУДЕ РОК!» вони стримають. Так воно і сталося.

ZeyHsUjk1Wo
29 лютого (погодьтесь, символічна дата, таке буває тільки раз у 4 роки!) , хлопці стартували з своїм сольним концертом на базі пабу «L`UFT UNDERGROUND CLUB».
Маленька довідочка про наших героїв:
Назва: «No Limits»
Почали грати: у лютому 2011
Склад гурту:
Андрій Мицак
Вокал\гітара: фронтмен, один із засновників гурту, автор музики і текстів;
Андрій Тарчанин
Гітара: один з авторів і засновників гурту;
Олександр Мосесов
Бас-гітара: автор музики, у гурті з початку його заснування;
Тарас Дем’ян
Ударні\Перкусія: автор музики, почав грати в банді з липня 2011 року.

Треба сказати, відіграли вони нереально круто, викладаючись на усі 320%. Народ відривався на повну, нескінченно плескав, скандував та вигукував у бік сцени, а під кінець вимагав вийти «на біс» аж двічі! Грати «наживо» протягом майже двох годин, погодьтесь, доволі нелегко, грати при цьому якісно – ще важче! Дочекавшись завершення концерту, я не проґавила можливості поспілкуватись із «No Limits».
– Фух, ну Ви, хлопці, й дали шалу! А чому саме «No Limits»? Розкажіть нашим читачам!
Андрій Тарчанин(гітара): – Мабуть, усі молоді гурти, які одного дня мають дати свій перший концерт в останній момент згадують, що у них нема назви. Так було і в нас. Придумали фактично «будь-що», не вкладаючи якогось особливого сенсу .Та і воно вже так прижилося, що вже пізно щось міняти (посміхається).
Андрій Мицак(фронтмен,вокал\гітара): – Були думки змінити назву, але ми вже «No Limits», і ми цим пишаємося (сміється).

Ie3Ui3bsfQA

– Коли я побачила афішу вашого концерту, першою думкою було щось на кшталт «Без лімітів? Що, зовсім?». У своїй творчій діяльності Ви ставите собі рамки?
Андрій Мицак (фронтмен, вокал\гітара): – Ну взагалі не ставити обмежень – це нереально, вони все одно є, ми не можемо грати шансон, розумієш (посміхається). Безумовно, наша музика розвивалася, бо починав гурт з альтернативи, потім плавно перейшов у поп-рок, зараз з поп-року, грубо кажучи, хочемо «вилізти» в якийсь рок-н-рол чи пост-гранж.
Ми плаваємо й постійно шукаємо себе. Що буде далі – не знаємо, час покаже.

– Які саме гурти суттєво вплинули на Вашу музику?
Андрій Мицак (фронтмен, вокал\гітара): – Кожен з нас має свій смак у музиці, тобто по суті є меломаном. Це насправді дуже круто, адже кожен стиль особливий сам по собі. Потрібно слухати і класику, і рок, той самий блюз із джазом, бо тільки тоді, коли ти багато слухаєш, маєш можливість у результаті створити щось своє, дійсно цікаве та ексклюзивне. Виокремлювати дуже важко.

OaMj1LtiJTw
– Чи бувало таке, коли натхнення заставало когось із Вас у найнеочікуванішому місці? Якщо так, то де і як це було?
Андрій Тарчанин (гітара): – Ні, в туалеті не було (всі сміються).
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Натхнення… Це по-різному буває. Розумієш, воно дуже часто приходить, але здебільшого буває так, що немає можливості це записати або одразу зробити. Коли є поряд гітара…Ооо…
Андрій Тарчанин(гітара): – Або коли ти сам вдома і всюди тихо…
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Так, бо такі буденні речі як «помий посуд» трохи натхнення…ем…притупляють.
А взагалі, душ – найбільш творче місце в моїй хаті, я там можу співати, придумувати… (усі сміються).
Олександр Мосесов(бас-гітара): – Можна мити посуд підспівуючи(посміхається).
– Найбільший казус за всю історію гурту?
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – (Звертаючись до Андрія Тарчанина). Давай розкажи про Тернопіль, нещодавній ефір на радіо «УХ».
Андрій Татарчин(гітара): – Приїхали в Тернопіль, перед концертом – ефір на радіо. Нас зустріли, все класно. Почали запитувати як ми відіграли у Львові, відповідаємо – класно. Питають, як ми ночували, відказуємо – та львівські ми. Далі запитання про те, як у Тернопіль дісталися (електричкою). Нас було тільки двоє, хлопці ще мали доїжджати через обставини. Ну і тут нас поставили у ступор, спитавши: «А як то ж так, Вас тільки двоє буде?Ви ж «Without Limits», – Ні, ми «No Limits» (сміються). Виявляється, увесь день пускали на радіо, що буде інтерв’ю з «Without Limits», а тут таке…приїхали «No Limits».
Тарас Дем’ян(ударні\перкусія): – Ще був такий цікавий казус із тарілками, на моєму першому концерті, напевно.

PckIsCRxNlE
Андрій Татарчин(гітара): – Це був перший наш концерт з Тарасом. Ми зустрічаємо його з хлопцями з поїзда, іде, усміхнений, і тут я розумію, що він забув тарілки в поїзді. Кричу: «Тарас, де залізо? Залізо де!?». До Тараса доходить, що він забув тарілку у потязі. Наш ударник розвертається і починає бігти за рухомим складом! Вперше в житті бачив, як двері у вагонах зачинялися по черзі. Все ж він заскочив у передостанній вагон, зірвав стоп-кран і забрав їх.
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Насправді там історія ще й була в тому, що стояла тітонька з такою штукою в руці, як червона тенісна ракетка. Вона помахала машиністу, мовляв, там щось не так, потяг трохи стишив хід, тоді вже Тарас встиг і ,дякувати Богові, забрав «залізо».
– Ви «підстьобуєте» один одного?
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Постійно.
Олександр Мосесов(бас-гітара): Постійно і завжди. Через це і сваримось(сміється).
Андрій Татарчин(гітара): – Ми якраз той колектив, де майже все побудовано на стьобі.
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Це як творчі «пілюлі». Якщо хтось щось не робить, а мав би – отримує «пілюль». Певною мірою це стимулює.
Олександр Мосесов(бас-гітара): – Головне потім гарно вибачитись, ось і все.
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Іноді це набуває настільки жестякових форм, що тобі не передати просто, ми заходимо іноді аж надто далеко. Але не будемо то озвучувати (сміється).
– Ну так, то «сімейне» (сміюся). Що можете побажати читачам «Крок у Рок»?
Андрій Мицак(фронтмен, вокал\гітара): – Вірити в себе та реально оцінювати власні можливості. Тільки тоді усе вийде. Ну і не здаватись, під лежачий камінь вода не тече.

Світлини взяті з власного архіву гурту.
Автор: Катерина Бігун


No limits

Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні

Солодкі вподобання

Як Ви думаєте, щось поєднує наших рокерів з дітьми? Давайте ж з’ясуємо це. Уявіть малечу, яка радіє пряничкам, а ще й якщо це її улюблені… ...