Георгій Матвіїв: бандурист з джазовим серцем

0

Мабуть, це буде звучати дивно, але на сторінки нашого журналу потрапив музикант, пальці якого перебирають… Шістдесят чотири струни! Ні, це не «Ibanez», а бандура. Так, вона може звучати по-рокерськи! І на ній можна грати джаз, блюз і ще цілу низку різноманітної музики. Як таке можливо – розповів одесит Георгій Матвіїв, з яким ми поспілкувались в рамках його всеукраїнського туру. Тому вдягайте вишиванки і читайте уважніше.

UuvFLU4rpCw

Георгій Матвіїв, бандурист

– Скажи, як ти почав грати на бандурі?
– В дитинстві мене здали до хору. В кінці місяця керівник сказав, батькам, що голосу в хлопчика немає, йому музикою займатись в житті не доведеться. Вони послухали фахівця і забрали мене з хору. Але оскільки в мене була схильність до точних наук і я добре вмів рахувати, на деякий період мене відволікли від музики і здали в школу з поглибленим вивченням математики.
– То ти «технар», так?
– Ну, як сказати… Річ в тому, що я потрапив потім під експеримент – хлопчиків, в яких були найкращі оцінки з математики, віддавали на гурток по бандурі. От таким чином до моїх рук потрапила бандура. Там шістдесят чотири струни, рахувати треба добре (сміється).
– Тобто, з раннього дитинства ти вже познайомився з своїм улюбленим інструментом…
– З дванадцяти років. Це мій перший, і поки – єдиний інструмент, на якому я вмію грати.
– Так попит є на твої виступи, чи є сенс вчитись грати на якомусь іншому інструменті?
– Звичайно, є. Це не пов’язано не з тим, що це національний інструмент, а через те, що я граю на бандурі свою музику або cover’и з своєрідною технікою, з новими прийомами… Сьогодні бандура буде звучати, як цілий ансамбль, з ударними і низькими басами.

x_266d60d5

“…хочу показати, що бандура
може звучати як маленький оркестр…”

– А фольклорну музику ти граєш на виступах?
– В принципі, я на ній виріс, як музикант, і вчився саме на народних піснях. А в сьогоднішній програмі я поєднаю і відомі народні пісні у новому виконанні.
– А сам виріс на якій музиці?
– Ось тут цікава історія: до шістнадцяти років я слухав те, що показували виключно по телевізору та пускали в ефір по радіо. Раніше ж Інтернет не був таким поширеним, як зараз, і почути щось по телебаченню або радіо просто було неможливо, і тому нічого оригінального не було. А коли мені було шістнадцять, був розквіт формату mp3, і мій друг приніс мені повністю забитий диск з записами джазових музикантів… Не того класичного джазу початку ХХ сторіччя, а більш сучасних, серед яких – Пет Метіні, піаніст Кід Джаррет, ну, така суміш академічної, джазової та імпровізаційної музики. Після того, як я почав цю музику слухати, вона дуже на мене вплинула, і з’явилось бажання більше грати, розвиватись…
– «…і тєлєвідєньє ушло в небитіє…»
– Абсолютно вірно. Саме в цей вік я переїхав до Одеси і не було місця поставити десь телевізор, і я його раптово перестав дивитись, і більше я його не дивлюсь.
– А пам’ятаєш, були телеканали «Enter Music», «A1», які показували те, «нестандартне»? От коли люди бачать іншу культуру, якимось чином, потрапляють на неї, це є поштовхом для переосмислення.
– От так і трапилось зі мною.
– Тобто, ти від джазу взяв якусь основу для своєї творчості?
– Так.

IMG_20150927_183420

На бандурі грають спеціальними “нігтями”, кожен з яких виготовлюється досвідченим майстром. На створення такого нігтя витрачається близько півгодини.

– А в плані важкої музики такого не траплялось?
– Ну, в моєму плані важка музика – це Альфред Шнітке. Це тяжка за сприйняттям музика, там постійні дисонанси, може здатись на перший погляд, що його твори – це набір будь-яких нот, але насправді… Це просто треба розуміти. Мені подобається альбоми «Radiohead» – «Kid A» та «Amnesia» кінця 90-х? Мені дуже подобається різноманітна музика…

– Мабуть, твоя творчість теж доволі різноманітна, зараз важко знайти щось схоже.
– Можливо, сказати не можу. Просто послухаєш на концерті та зробиш висновок, чи дійсно воно так. В принципі, всі звикли до того, як звучить бандура. Зараз я створив канал в Youtube, мета якого – показати, що на бандурі можна грати по-іншому. І навіть сучасну музику. Мій інструмент – це і мелодія, і гармонія, і ударні. Тому я показую, що бандура звучить різноманітно і може скласти конкуренцію цілій низці популярних інструментів. Так, удари по деці – не барабанна установка, баси – не звучать, як бас-гітара. Тим не менше, все звучить як малий оркестр.
– В тебе зараз тур по Україні? Як тобі наше місто, не сіре?
– Так, я завітав сюди в рамках всеукраїнського туру. В Житомирі даю два концерти в цьому турі. До цього був тут чотири рази. А на рахунок «сірого» міста… Я не вважаю, що в Україні є негарні міста, бо все залежить від людей, які в них живуть. І так, мені подобається Житомир! Подобається, що на концерти приходять різні люди: бандуристи, люди різних професій, молодь… Надіюсь, я до вас ще завітаю, а попереду – інші міста і концерти.

Автор: Андрій Микитенко


Про Автора

Comments:

Коментарі відсутні